Економічний розвиток людської цивілізації в епоху рабовласництва
Аттіка була мало придатна для сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесла й торгівля. У надрах землі виявлено поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н.е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. Від сваволі аристократів потерпали купці та ремісники - багаті, але зовсім безправні греки. На цьому тлі в Афінах точилася боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Соломона (595 до н.е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, кого було продано, викуповували. Ряд пільг одержали купці й ремісники. Покладено край безоглядній спекуляції аристократією земельними ділянками, обмежено і їх розміри.
Важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась у УПІ-УІ ст. до н. е. Основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів надлишкового населення. Отже, земельний голод у невеличких грецьких державах спричинив утворення численних колоній на островах архіпелагу, в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сіцілії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн - хліб, худоба, раби.
У IV ст. до н.е. праця рабів стала визначальною як у ремісництві, так і в сільському господарстві. Рабів набирали в основному із негрецьких територій шляхом війни, на ринках. Більшість рабів працювала в копальнях, каменоломнях. Раби супроводжували господарів або їхніх дружин на вулицях. Деяким дозволяли мати сім'ю, зокрема ремісникам, торговцям. Вони сплачували рабовласнику чинш.
Були раби й державні. Наприклад, з них в Афінах складалася поліція. Жили вони в наметах на території афінських державних установ. Цих рабів використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. їх становище в цілому було надзвичайно важким.
У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого розвитку. Економіка Еллади щоправда відзначалась нерівномірністю. Ремесла і торгівля розвивалися в незначній частині країни, у більшості ж переважало сільське господарство. В IV ст. до н. е. греки дещо вдосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводять трипілля, удобрюють поля вапном, застосовують борону із дерев'яними зубцями, молотильну дошку і коток. З'являються наукові трактати по сільському господарству (Феофраст).
Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували в їжу, в парфумерії, для світильників. Олія - головна стаття експорту. Вивозили греки й вино в Єгипет, Італію та Причорномор'я.
Ремісники працювали в основному в невеликих майстернях по 3-12 чоловік. Були й більші, де кількість працюючих досягала 30-100 чоловік. Знаряддя праці були примітивними. Раб виготовляв виріб з самого початку і до кінця. У майстернях була зайнята і деяка кількість вільних людей, переважно збіднілих селян. Професії скульптора і архітектора були надзвичайно популярними. Вільні ж ремісники працювали окремо із своїми сім'ями.
Значне місце в господарстві Греції займала виплавка металів. У рудниках, іноді глибиною до 100 метрів, добували руду примітивними знаряддями, в дуже тяжких умовах. Там працювали тільки раби. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд та ін. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка, яку експортували в інші країни. Славилися й грецькі тканини, їх виготовляли вільні жінки і рабині.
Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На верф'ях працювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доручали висококваліфікованим вільним ремісникам - грекам та іноземцям.Широкого розмаху у грецьких містах набули грошовий обіг і торгівля, їх центрами стали: Мілет, Корінф, Халікс, о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопоннеських воєн центральне місце у грецькій торгівлі посіли Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, перевалочною базою між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем.
Раби - один із найважливіших видів афінського імпорту. Лише з щорічних митних надходжень Пірей одержував 50 талантів. Це були величезні гроші. Значного поширення набули ярмарки, які проходили на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які водночас були власниками кораблів і капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але переважала вільна торгівля.
Оскільки розвивалося товарне виробництво, грошові відносини в економіці Греції набули значного розвитку. Торгівля грішми поширилася в V-IV ст. до н.е. Нею займалися лихварі, які мали обмінні магазини - трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки й міст-полісів. Велика їх кількість ускладнювала обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали внески і видавали на них товари, куплені вкладником. Банкіри були і посередниками при торговельних операціях. Окремі з них нажили великі багатства. Наприклад, Пасіон володів 50 талантами (100 кг золота). Подібні банківські операції проводили храми, куди надходили цінності у вигляді пожертвувань від віруючих.