Економічний розвиток людської цивілізації в епоху рабовласництва

Господарський розвиток Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавілонського царства і Єгипту, які стали жертвою перських завоювань. Але цей режим відроджується в нових країнах Середземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Це проявилося в економічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою «античний». Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н.е. - першу половину І тис. н.е. Рабовласництво в період античності досягло повного розвитку. Рабство тут перетворилося у класичне.

У І тис. до н.е. навколо Греції зосередилася культура народів трьох континентів. Це було зумовлено тим, що Греція займала вигідне географічне положення. Із стародавніх часів торгові шляхи проходили по Середземному морю. Егейським, Мармуровим та Чорним морями ці шляхи вели на північ, у басейн Дніпра, Дунаю, Дону. В Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Географічні чинники сприяли ранньому розвитку ремесел і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями в період, коли народи інших країн ще займалися полюванням, скотарством або в кращому разі землеробством.

Численні маленькі острови, роз'єднані гірськими хребтами, прибережні родючі землі на материках, сила-силенна заток і гаваней спонукали до відокремленого життя кожної общини, її економічної автономії. Тому антична община, на відміну від сільської східної общини, виступала в основному як місто. Ця община з центром у місті була окремою державою (місто-держава, грецькою - поліс), в якій повноправними громадянами були тільки землевласники.

Відбувалася концентрація населення у містах. Уперше в світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. У Греції не вистачало зерна власного виробництва, оскільки сільське господарство було другорядним.

У VIII-VI ст. до н.е. в Греції сталися зміни у господарстві: подальший прогрес у землеробстві призвів до відокремлення ремісництва від сільського господарства та розвитку торгівлі; торговий обмін зумовив появу грошей, торгового капіталу, класу купців.

Греки навчилися виплавляти залізо та інші метали. Значно розвинулися будівництво жител, ткацтво, суднобудування, кераміка, яку виготовляли у спеціальних майстернях по всій Греції. Розбудовувалися міста. У цих містах процвітало ремесло і будівельна справа. У VII-VI ст. до н.е. нові споруди зводилися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому переважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарники і т. д. Спеціалізація стала характерною ознакою розвитку господарства. Зокрема, в Мілеті виробляли тканини, в Корінфі - кераміку, панцирі, у Халкідяні - зброю. У результаті відокремлення ремесел від сільського господарства, диференціації виробництва виникла потреба в обміні товарами. Такий стан справ зумовив інтенсифікацію мореплавства, посилення суднобудування. Грецькі міста в Малій Азії, Мілет і Корінф, стали великими центрами середземноморської торгівлі.

Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах використовувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани - вільних громадян і невільників. УПІ-УІ ст. до н.е. - це період формування грецьких рабовласницьких міст-полісів, або держав. Центром полісу було місто, оточене муром. Йому належали всі довколишні долини чи острови. На випадок війни все населення знаходило притулок у місті. Саме там проходили збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Однак земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали общині, згодом перейшли до рук родової аристократії. Серед вільного населення були багаті, менш заможні і зовсім бідні. Між аристократією і демосом точилася боротьба, її наслідки були різними. У багатьох містах Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу земельній аристократії вдалося перетворити селян-общинників на рабів і примусити працювати на себе.Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він склався шляхом завоювання дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів і перетворення їх на залежне населення. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця для спартанців - принизливе заняття, їх справа - війна. Спарта - військовий табір, готовий будь-якої миті вирушити на ворога, її господарство відзначалося відсталістю.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттіці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Тут високого розвитку досягли ремесла і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслами (власники майстерень, купці), схилили на свій бік сільське населення (демос), яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст утвердилося демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу була Афінська рабовласницька демократична держава.