Економічні ідеї соціалістів-рікардистів і чартизму

Визнання впливу машинного виробництва на суспільство і його добробут не избавило ряд комуністичних концепцій від зрівняльних тенденцій (наприклад, однакові будинки, меблі, форма одягу в Ікарии Кабе), але практично виключило відтворення ідей патріархального аскетичного комунізму XVIII в. (Дешан, Марешаль, Мелье).У соціалістичній літературі з 20-х рр. XIX в. твердо позначилася тенденція пошуку змісту історії, закономірностей суспільного розвитку, що обумовлюють неминучість соціалізму і комунізму. Прагнення створити соціальну науку, подібну до фізики, було властиве Сен-Сімону і його учням; вивченню закономірності історії велике значення додавав Фур'є, що розробив оригінальну концепцію суспільного розвитку; свою систему Оуен оцінював як важливе наукове відкриття, засноване на вивченні сучасного суспільства і його передісторії. Пошук наукової теорії соціалізму і комунізму різко підвищив інтерес соціалістів 20-40-х рр. до історії, до визначення етапів розвитку суспільства і закономірностей переходу від одного етапу до іншого, до політичної економії (зміна форм власності, техніко-економічних умов виробництва і т.п.). Прудон затверджував, що соціалізм стає науковим тільки тоді, коли спирається на висновки політекономії (всі інші види соціалізму він вважав утопічними). Прагнення наукове осмислити промисловий переворот, розробити “нову теорію соціальної і політичної економії”, засновану на понятті причинно обумовленої закономірності (Пеккер), у кожній із впливових шкіл вело до неоднакових теоретичних результатів (по-різному визначалися фактори чи прогресу регресу, а також зміст самої історії і її етапів і ін.), але загальним висновком залишалося визнання неминучості суспільства, вільного від експлуатації людини людиною, заснованої на загальній праці, гарантованих правах і волях, матеріальному статку і високій духовній культурі.

У той же час було чимало прихильників соціалізму, що бачили в ньому здійснення не “науки”, а заповідей Христа чи розпоряджень загальнолюдської моралі або здорового глузду. Висловлювалися також побоювання у відношенні доктринерського підходу до соціалізму (див. нижче).

Усі соціалісти XIX в. підкреслювали розподіл суспільства на класи, їхні протиріччя і боротьбу. Зміст попередньої історії людства звичайно визначалося ними як історія експлуатації людини людиною, гноблення й опори, боротьби між антагонізмом і асоціацією. Уже для республіканської преси 30- 40-х рр. були характерні протиставлення: “аристократія багатства - народ”, “буржуазія - працюючі”. У “Журналі.народу” у 1841 р. говорилося: “Суспільство розділене на два табори: на одній стороні хазяїни, на іншій - робітники”.

Соціалісти чітко бачили економічні основи класового розподілу суспільства й експлуатації пролетаріату буржуазією. “Саме захоплення знарядь праці, - писав у 1834 р. бабувіст О. Бланки, - а не той чи інший політичний лад, перетворює маси в рабів”. У тім же дусі висловлювався колишній сен-симонист Леру (1833 р.): “У даний час боротьба пролетарів проти буржуазії є боротьба тих, хто не має знаряддя праці, проти тих, хто ними володіє”. Боротьбу класів схвалювали далеко не всі соціалісти, але всім були ясні її причини. “Капітал і праця, - писав фурьєрист Консидеран, - знаходяться в стані явної війни”.

Оскільки суспільство без класів, експлуатації і гноблення, відзначали соціалісти, відповідає насамперед інтересам пролетаріату, деякі з них призивали звертатися з пропагандою комунізму тільки до робітничому клас (Дезами), затверджували: “Усі робітники повинні стати комуністами” (Кабе). Не рідкі були заклики до з'єднання пролетарів для боротьби за своє звільнення: “Поєднуйтеся, у єднанні сила!” (Тристан).

У той же час багато соціалістів зверталися до імущим і правлячим класам, переконуючи їх у перевагах безкласового суспільства. Боротьба класів нерідко засуджувалася; особливо засуджувалися насильницькі дії, не здатні створити ідеальний суспільний лад.

Представлення соціалістів першої половини XIX в. про сучасну і майбутню державу, а також про його роль у переході до ідеального суспільства були дуже різноманітні.

Приділяючи головну увагу соціальним проблемам, значна частина теоретиків соціалізму відносилася чи негативно байдуже до політики, державі і праву.

Так, Оуен був принциповим супротивником державних реформ. Його звертання до королеви і до парламенту Англії з проектами комуністичного перетворення країни були продиктовані скоріше прагненням зробити ці проекти надбанням гласності, чим надією на їхнє здійснення державною владою Англії. Аналогічними мотивами визначалися і багато звертань Фур'є й інших соціалістів до видних державних діячів і політиків.