Економічні концепції соціал-демократії. Ревізіонізм
Соціал-реформісти, сприйнявши основну ідею марксизму про побудову нового, соціальне справедливого суспільства, не погоджу¬вались з марксистською програмою революційної його побудови;
ревізіоністи, навпаки, - формально визнавали марксизм, були зго¬дні з його основними постулатами, але постійно піддавали критиці, уточнювали та переглядали окремі його ідеї.
Ревізіоністську течію в марксизмі, що сформувалась наприкінці XIX ст., репрезентували лідери II Інтернаціоналу: Карл Лібкнехт, Роза Люксембург, Дмитро Благоєв (ліве крило) та Едуард Бернш-тейн, Карл Каутський, Рудольф Гільфердінг, Отто Бауер, Отто Шмідт (праве крило).
Представники лівого крила ревізіонізму виступали за негайне здійснення революційних перетворень, повну націоналізацію засо¬бів виробництва та їх усуспільнення, за встановлення абсолютної диктатури пролетаріату, планової економіки. Теоретичною основою радикалізму лівих ревізіоністів стало економічне вчення про експ¬луатацію робітничого класу міжнародними союзами капіталістів за умов монополістичної стадії розвитку. Вони висунули теорію не¬примиренності класів, закликали до здійснення революції у світо¬вому масштабі. Ревізуючи марксизм, представники лівого крила ви¬сували набагато радикальніші ідеї, ніж Маркс та Енгельс.
Родоначальником правого крила ревізіонізму став Е. Бернш¬тейн (1850-1939), який 1899 p. видав книжку «Передумови соціа¬лізму і завдання соціал-демократії». Зміст її відображав нове розу¬міння суті робітничого руху, відмінності його нової програми, стра¬тегії і тактики від марксистських.
Е. Бернштейн доводить практичну непридатність обгрунтованої К. Марксом теорії вартості, а відтак і теорій ціни, заробітної плати, додаткової вартості. Він заперечує постулат К. Маркса щодо абсолют¬ного і відносного зубожіння пролетаріату за капіталізму, указуючи на нові тенденції в економічному розвитку суспільства. Автор доводить, що з розвитком капіталізм зазнає глибокої трансформації, створюю¬ться умови для поліпшення якості життя, зростає сукупна частка до¬ходів робітничого класу у валовому національному продукті.
Він зосереджується на аналізі нових можливостей, які відкриває капіталізм, а саме: дальше поглиблення процесу усуспільнення ви¬робництва, спеціалізації та кооперації; поділ праці, що створює умови для корпоратизації; формування корпоративних капіталів че¬рез продаж акцій підприємств, інвестування заощаджень; зростання можливості участі трудящих в управлінні виробництвом.
Бернштейн стверджує, що корпоратизований капітал є об'єктив¬ною основою демократизації і соціалізації власності через її акціо-нування. Критикуючи теоретико-економічні постулати марксистсь¬кої теорії, Бернштейн переглядає основну ідею марксистського вчення - про необхідність революційного перевороту як основної передумови побудови соціалістичного суспільства. Він обґрунто¬вує теорію «демократизації капіталу», яка, на його думку, повністю спростовує марксистську ідею революційного трансформування власності. Бернштейн уважає, що завдання усуспільнення власності можна вирішити еволюційним шляхом, без установлення диктатури пролетаріату.
Цікавими були його підходи до проблем колоніалізму. Бернш¬тейн виправдовував колоніальну політику розвинених країн, наго¬лошуючи на особливій місії цивілізованих народів, які прискорю¬ють розвиток колоніально-залежних країн. Йому належить термін «колоніальний соціалізм».
Важливим висновком Бернштейна, який категорично не сприй¬мали ортодоксальні марксисти, було твердження про те, що кому¬нізм не є кінцевою метою історичного розвитку людства, а форми віддаленого майбутнього непередбачувані.
Від поглядів Бернштейна соціал-демократи «відхрещувались» кількадесят років, але нині за ним усе більше визнають заслугу за¬сновника теорії і політики соціальних реформ.
На соціал-реформістських позиціях стояли також К. Каутський та Р. Гільфердінг, хоча вони й намагались відмежуватись від берштейніанства.К. Каутський (1854-1938) у працях «Соціальна революція» (1902) та «Шлях до влади» (1909) обґрунтовує невідворотність епо¬хи соціальної революції як об'єктивно зумовленого явища, підгото¬вленого всім попереднім розвитком людства. Монополізація вироб¬ництва як закономірний етап розвитку капіталізму, на його думку, усуспільнює економіку і привносить до неї планове начало, а тому немає необхідності в практичних революційних діях та завоюванні влади збройним шляхом, достатньо парламентських методів боро¬тьби за контроль над економічною владою.