Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Рівняння Р.Харрода, яке є найбільш поширеною неокейнсіанською формулою економічного зростання, можна зобразити так:

де Gn - темп зростання валового національного продукту;

S - відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження;

Cr - маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відно¬шення капіталу до випуску продукції.

Рівняння показує, що темп зростання є прямо пропорційним кое¬фіцієнту заощаджень (інвестицій) та обернено пропорційним коефіці¬єнту капіталомісткості. З погляду тривалої перспективи коефіцієнт капіталомісткості у Харрода - величина постійна за незмінної норми процента внаслідок нейтральності технічного прогресу, тобто фіксується тільки технологічними умовами виробництва. Отже, темп зростання національного доходу, по суті, є функцією лише однієї змін¬ної - величини норми нагромадження, або приросту капіталу.

Для забезпечення стійкості темпу зростання виробництва за пов¬ної зайнятості, за Харродом, частка доходу (G„0, що інвестується, має дорівнювати частці (5), що заощаджується. У цьому Харрод близький до Кейнса. Проте якщо в Кейнса розмір інвестицій визна¬чається граничною ефективністю капіталу (норма прибутку), то Ха¬ррод зв'язує ці зміни зі збільшенням населення, технічним прогре¬сом та розміром капіталу.

Модель зростання Р. Харрода є найбільш раннім та найбільш на¬очним прикладом ідеї «нейтральності» технічного прогресу, яка бе¬ре початок із тези про стагнацію 30-х pp.

Багато хто із тогочасних західних економістів стверджував, що зростання значення капіталозберігаючих інновацій було одним з факторів, що зробили свій внесок у хронічну дефляцію економік розвинутих країн. Це був розрив з концепцією «ухилу» в бік авто¬матизації. У 40-х pp. емпірично виявлена довгострокова стабіль¬ність агрегованого показника капіталомісткості зробила економіс¬тів більш сприйнятливими до ідеї «нейтрального технічного прогресу».

Р. Харрод розділив економіку на два сектори: сектор, що вироб¬ляє інвестиційні блага, та сектор споживацьких благ. Особливість двосекторних моделей полягає в тім, що загальна нейтральність технічного прогресу не передбачає нейтральності інновацій у кож¬ному секторі. Технічний прогрес у цілому, показує Харрод, яким би не був його факторозберігаючий характер у секторі, що створює ін¬вестиційні блага, є капіталозберігаючим, оскільки він зменшує ви¬трати капіталу на реальні капіталовкладення у кожному секторі, на¬віть за постійної ставки процента. Дешевші машини, у свою чергу, стимулюють заміщення праці капіталом.

Аналогічно технічний прогрес у секторі споживацьких благ зде¬шевлює працю, заохочуючи заміщення капіталу працею. Отже, за¬гальна нейтральність, стверджує Р. Харрод, означає або технічний прогрес (без ухилу в той чи інший бік), що здійснюється однаковим темпом на всіх стадіях виробничого процесу; або ситуацію, в якій капіталозберігаючий технічний прогрес у секторі інвестиційних благ цілком компенсується працезберігаючим ухилом у секторі споживацьких благ, залишаючи середню капіталомісткість постій¬ною за незмінної процентної ставки.

Р. Харрод відмовився від зауважень Хікса щодо факторних про¬порцій та «миттєвості» інновацій, котрі повністю витісняють старі технології. Йому належить класифікація, що спеціально призначена для постійного процесу технічних удосконалень: працезберігаючий технічний прогрес збільшує, а капіталозберігаючий, навпаки, змен¬шує показник капіталомісткості, тоді як нейтральний технічний прогрес залишає його незмінним за фіксованої процентної ставки.

Цей висновок Харрода врахував існуючі на той час побоювання, що весь технічний прогрес призводить до зменшення середньої ка¬піталомісткості, оскільки перешкоджає зниженню граничного про¬дукту праці в міру нагромадження капіталу в часі. Показник капіта¬ломісткості виявляється показником темпу інноваційної діяльності;

капіталоозброєність, що не зростає, передбачає компенсацію інно¬ваціями зменшення прибутковості капіталу. Проте Харрод зазначав, що працезберігаючі інвестиції, скорочуючи розходження, здатні збільшити граничний продукт праці без збільшення середнього гра¬ничного продукту або зниження капіталомісткості. Отже, малоймо¬вірно, щоб стійкий потік працезберігаючих інновацій спричинився до стійкого зниження показника капіталомісткості. Відтак тренд по¬казника капіталомісткості можна використати для отримання за¬гальних уявлень про характер технічного прогресу.Американський економіст Є. Домар, як і Харрод, протиставляю¬чи економічну динаміку статичним теоріям, передовсім кейнсіанст-ву, розглядає принцип акселерації як теоретичне положення, що найбільш яскраво відображує динамізм економіки. Домар вважає інвестиції основним фактором і рушійною силою економічного зростання у зв'язку з їх подвійним ефектом («дохідний» та «вироб¬ничий»). Інвестиції, на думку Домара, є необхідною умовою зрос¬тання, оскільки збільшення потужності виробничого апарату забез¬печується інвестиціями - так званий виробничий ефект. Але цього ще недостатньо, бо для перетворення можливості виробництва у дійсність необхідним є ефективний попит, який формується перева¬жно тими самими інвестиціями з допомогою «дохідного ефекту», причому тут інвестиції відіграють роль стимуляторів наступних ін¬вестицій. Формула економічного зростання Домара відображує ті самі закономірності, що й рівняння Харрода, але в іншій математи¬чній інтерпретації. У ній приріст продукції дорівнює добуткові АБ, де А - схильність до заощадження, Б - продуктивність інвестицій. Що вище значення А, то більше має бути частка доходу, що інвес¬тується, і більше наступне зростання доходу. Так само що більшим є значення Б, то більше продукту може бути створено за даної суми капіталу і швидше зростатиме дохід. Якщо національний дохід, стверджує Домар, зростає за такого відносного щорічного темпу АБ, який дорівнює оптимальному, то надлишкового нагромадження ка¬піталу не буде.