Неокейнсіанські теорії економічного зростання
Неокейнсіанські теорії економічного зростання
Неокейнсіанські теорії стали розвиватися, долаючи вузькі місця концепції Кейнса. Аналізуючи економіку капіталістичних країн у 30-ті pp., він неминуче мусив виходити з умов її глибокої стагнації. Відтак кейнсіанська теорія була статичною, бо брала економіку у рівновазі, а не у стані динаміки. Вона майже не розглядала довго¬строкових, перспективних тенденцій, оскільки була тільки спробою пояснити сучасний Кейнсу стан економіки, з'ясувати умови «повної зайнятості».
У післявоєнні роки на перший план соціально-економічного роз¬витку західних країн виступають не проблеми «повної зайнятості», а проблема економічного зростання.
Об'єктивною передумовою для появи такої проблеми стали про¬цеси, що відбувалися в розвитку економіки в післявоєнний період. Розгортання НТР, нерівномірний розвиток капіталістичних країн, високі темпи економічного зростання в соціалістичних країнах поставили цю проблему на порядок денний. Найбільш непокоїли за¬хідних економістів високі темпи зростання економіки соціалістич¬них країн, що загострювали проблему «економічного змагання двох систем». Не випадково американський економіст Є. Домар писав, що проблема темпів перетворюється на проблему самого існування капіталізму'.
Саме за цих умов і з'являються теорії економічного зростання, автори яких роблять спроби створити теорію відтворення придатну для різних кон'юнктурних умов, визначити загальні фактори еконо¬мічного зростання.
Поява цих теорій була б неможливою без суттєвої зміни поглядів на роль держави в регулюванні відтворювальних процесів.
Теоретична модель зростання, що була побудована Кейнсом, пе¬редбачала можливість впливати на величину сукупного попиту, за¬йнятості та національного доходу регулюванням «незалежних змін¬них» - схильності до споживання, граничної ефективності капіталу та норми процента.
Ідеї Кейнса розвинули його послідовники - А. Хансен, Р. Хар-род, Є. Домар та ін. Після другої світової війни, намагаючись уник¬нути недоліків моделі Кейнса, неокейнсіанці опрацювали нові (мо¬делі Р. Харрода, Є. Домара).
Із концепції Кейнса безпосередньо випливало абстрактне рівнян¬ня, основною ланкою якого було врахування реалізації продукції. Воно передбачало рівновелике зростання виробництва й агрегатно¬го попиту як умову динамічної рівноваги. Обов'язкова рівновага за¬ощаджень та інвестицій та обов'язкове повернення отриманого до¬ходу у процес виробництва призводили тільки до збереження незмінного стану. Призначення моделі Кейнса полягало в тім, щоб змусити економіку працювати на підставі взаємодії тільки існуючих величин, беручи до уваги тільки наявні ресурси. Отже, йшлося більше про те, щоб дати хід тому, що суспільство вже мало. У пері¬од Кейнса на передньому плані була тенденція хронічного надлиш¬ку капіталу і зв'язана з нею тенденція хронічного масового безро¬біття. За цих умов Кейнс акцентував увагу на одному боці інвестиційного процесу - так званому «дохідному ефекті» (відкла¬даючи набік його «виробничий ефект»). Зміст «дохідного ефекту» інвестицій полягає у тому, що зростання інвестицій веде до підви¬щення доходів, яке збільшує споживацький попит, що, у свою чергу, стимулює збільшення виробництва.
Теоретики економічного зростання - неокейнсіанці - прагнуть динамізувати статичну модель Кейнса та обгрунтувати умови стій¬кої рівноваги з використанням не тільки «дохідного ефекту» Кейнса, а й «виробничого ефекту», тобто повної зайнятості виробничих по¬тужностей і робочої сили, а також виявити причини порушення та¬кої рівноваги. Якщо Кейнс застосовував модель мультиплікатора для короткострокового періоду, то неокейнсіанці розширили часові межі дії мультиплікатора, використовуючи цю модель у динамічно¬му аналізі. Важливим нововведенням неокейнсіанської теорії саме і є включення «виробничого ефекту» у модель зростання і врахування умов, необхідних для забезпечення безперервного зростання еконо¬міки (динамічної рівноваги).
Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варі¬ант теорії економічного зростання. «Динаміка», за Харродом, перед¬бачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від «статики», що передбачає просте відтворення (або таке зростан¬ня, чи скорочення виробництва, яке має епізодичний характер). Ха¬ррод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населен¬ня, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запро¬вадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталоміс¬ткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.У статті «Нарис теорії економічної динаміки» (1939), а потім у книжці «До динамічної економічної науки» (1948) Р.Харрод запро¬понував своє рівняння «гарантованого зростання». Воно має відно¬шення до однопродуктової замкненої економіки: одна середня вели¬чина граничної схильності до заощадження, одна середня величина граничної продуктивності капіталу (обидві величини є константа¬ми); заощадження та інвестиції є функціями тільки доходу; відсутня взаємозамінюваність факторів виробництва, не береться до уваги технічний прогрес і т. п.