Неокласичне відродження теорії екон. пропозиції та раціональних очікувань

Важливою ознакою нового напрямку є теза, що будь-яка еконо¬мічна політика втручання, крім випадків, коли держава свідомо регулює структуру виробництва, або підтримує вільні ринкові від¬носини, завдає шкоди розвитку економіки. Ця теза однаково справе¬длива і щодо кейнсіанських, і щодо монетаристських доктрин.

Лукас звернув увагу на те, що в в теорії адаптивних очікувань Фрідмена враховується лише колишній досвід і цілком відсутні суб'єктивні передбачення. Модель Фрідмена ігнорувала, наприклад, зміни економічної політики, котрі, проте, завжди позначаються на поведінці економічного суб'єкта.Лукас будує модель, що в ній ураховує як вплив на очікування всієї наявної інформації, так і зворотний вплив очікувань на майбутні екомічні події. Усе це потребувало використання складного ічного апарату. Першу таку модель було побудовано ним та игом 1969р. Вона демонструвала прийняття робітниками госовно поточного та майбутнього споживання на підставі іуваного рівня цін у цей період. Автори фактично формалізували важливу для класичної теорії ідею про оптимальність економічної поведінки суб 'єкта.

потеза про раціональні очікування стала новим імпульсом для истання методу функціонального аналізу. Лукас побудував цію пропозиції праці, що включала поточний та очікуваний рівні цін, а досліджуючи діяльність окремої фірми, він отримав функцію попиту на працю. Поєднання двох цих функцій дало можливість побудувати функцію сукупної пропозиції, яка визначала співвідношення між рівнем цін та обсягами виробництва. існовні висновки, сформульовані на підставі цих функцій, явно .перечили кейнсіанській тезі про визначальну роль попиту, регулювання якого не впливає на інші параметри (наприклад ціни), але визначає обсяги виробництва та рівень зайнятості.

Представники неокласичної школи, навпаки, стверджували, що рівні виробництва й зайнятості не залежать від сукупного попиту та абсолютного рівня цін, але пояснити це, користуючись існуючими методами, не могли. Фрідмен, наприклад, довів, що крива Філліпса правильна лише для окремого проміжку часу та за дотримання умови стимулювання інфляції.

Нові неокласики пояснили наявність зв'язку між цінами та зайнятістю суб'єктивною помилкою економічних агентів, яка зумов-іюється їхньою недостатньою поінформованістю. Наприклад, підвищення загального рівня цін не завжди свідчить про зростання попиту на товари, але товаровиробники починають збільшувати їх виробництво, а інвестори - інвестиції, виходячи з цієї інформації. Однак зі збільшенням обсягів виробництва та пропозиції зростання ін припиняється і з'ясовується, що ціни не відбивали реального попиту. Починається скорочення виробництва, і це, в кінцевому рахунку, призводить до згасання виробничої та інвестиційної активності і зниження цін.

Одночасно переглядався вихідний принцип неокласичної школи зо адекватну реакцію економічного суб'єкта на ситуацію. У реальному житті ця реакція просто не може бути адекватною, оскільки и суб'єкт, як правило, має лише досить обмежену інформацію вно економічних подій.

У більшості макроекономічних моделей одним із чинників, що визначають сукупний попит, є грошова пропозиція. Лукас та його послідовники підтвердили висновок монетаристів про недоцільність політики грошового стимулювання попиту з метою вирішення проблеми зайнятості. Установивши суб'єктивну природу зв'язку між зростанням цін, рівнем виробництва та зайнятістю, представники цієї школи виступили проти політики грошових шоків, доводячи, що ефект від них буде скороминущим, оскільки за цих умов пове¬дінка економічних агентів нівелюватиме всі переваги, і призведе до дестабілізації ринків.

У перших спробах Лукаса та його однодумців функції спожи¬вання, інвестиційних рішень, фінансової діяльності з урахуванням фактора раціональних очікувань досліджувались кожна окремо, ілюстрували умови часткової рівноваги, потім зводилися в одну, на підставі якої будувалася врівноважена модель циклу.

Автори виходили з того, що процес прийняття рішень суб'єктами економічної діяльності здійснюється завжди за однаковими прави¬лами. Проте згодом стало очевидним, що політичний курс держави впливає на економічну поведінку, тобто економічні агенти не зва¬жають на ці правила, коли змінюється державна політика, а тому їх¬ню поведінку важко прогнозувати і формалізувати. Та через певний час ця поведінка знову стає типовою. Тому, як сказав Сарджент, гі¬потеза раціональних очікувань сильна тим, що передбачає загаль¬не врівноважування за рахунок типової поведінки.

Неокейнсіанські моделі розраховують на те, що зміна попиту дасть довгостроковий реальний ефект, монетаристські - це запере¬чують і стверджують, що ефект буде тимчасовим, існуватиме доти, доки не відбудеться адаптація і зміни буде нейтралізовано. Нові класики утверджують класичний постулат про негайну реакцію і не¬гайне врівноважування попиту та пропозиції.Теорія раціональних очікувань заперечує політику державного регулювання з допомогою кількох аргументів. Один із них - недо¬цільність, оскільки будь-яке втручання нівелюється поведінкою економічних агентів. Другий - це твердження, що така політика породжує (через раціональні очікування та адаптацію діяльності) результати, протилежні прогнозованим. Так, регулювання сукупно¬го попиту призвело до наростання інфляційних процесів, хоча за¬йнятість залишалась на тому самому рівні. (З іншого боку, монета¬ристські рецепти також не давали необхідних результатів, оскільки економічні агенти адаптували свою діяльність до економічної полі¬тики.) Третім аргументом був той, що державна політика стосується макроекономічного рівня, ігноруючи мікроекономічний, де саме і приймаються рішення про економічну поведінку в конкретній еко¬номічній ситуації.