Неокласичне відродження теорії екон. пропозиції та раціональних очікувань

Неокласичне відродження теорії екон. пропозиції та раціональних очікувань

Наприкінці 70-х pp. на Заході, передовсім у США, відбувається відродження консервативних традицій в економічній теорії. Вони впевнено захоплюють колишні позиції кейнсіанства та соціал-ре¬формізму.

Засади неокласичних ідей відображувалися в неоліберальних те¬оріях та теоріях економічного зростання, використовувались як ме¬тодологічна база досліджень у контексті визначення меж регулюю¬чого впливу держави.

Проте самі доктрини «неокласичного відродження» характери¬зуються скрайнім радикалізмом, заперечують необхідність втру¬чання держави в економіку і за теоретико-методологічними підхо¬дами є суто неокласичними. Незважаючи на певні відмінності, їм притаманний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що жит¬тєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутріш¬німи стимулами економічного розвитку; головна цінність суспі¬льства - не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти активного втручання держави в еко¬номіку, не погоджуючись навіть на ту обмежену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен.

Ідеї консерватизму втілено в низці економічних теорій, у тім числі в теоріях «раціональних очікувань» та «економіки пропо¬зиції».

Теорія раціональних очікувань. У 60-х-70-х pp. зростає розу¬міння того, що регулюючого впливу держави недостатньо для за¬безпечення збалансованого та стабільного економічного зростання, оскільки такий вплив не враховує дії чинників, що не підлягають кількісному оцінюванню, наприклад, інформації і прогнозів.

Існує два підходи до оцінки очікувань: «адаптивні очікування» і «раціональні очікування».

«Адаптивні очікування» спираються на колишній досвід: знан¬ня наслідків певних економічних дій, урахування колишніх поми¬лок. На підставі «адаптивних очікувань» фірми пристосовуються до економічної ситуації, виробляють стратегію поведінки.

«Раціональні очікування» базуються на наукових прогнозах, що враховують функціонування реальної економічної моделі: ди¬наміку цін, витрат, рівень ставки процента, наслідки конкретно"! економічної політики, вплив урядових рішень на макроекономічні показники тощо.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відпо¬відно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збіга¬ються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута, який сформулював 1965р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї по¬вернувся і використав її Р. Лукас.

Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 p., про¬фесор Чиказького університету, став фундатором політекономічної школи, котра поставила в 70-х pp. під сумнів справедливість ба¬гатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи еконо-мікс». Він заперечував будь-які форми державного втручання в еко¬номіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу еконо¬мічних явищ.

На думку Лукаса та його послідовників, економічні агенти про¬гнозують наслідки будь-якого впливу на економіку, виходячи зі знання закономірностей її функціонування, і згідно з цим формують свою економічну поведінку. Вони прогнозують свою діяльність, і ці прогнози набагато досконаліші від тих, які можна отримати на під¬ставі моделювання.

Наприклад, якщо люди знають, що бюджетний дефіцит зростає з метою стимулювання економіки, то вони чекають у найближчому майбутньому зміни цін та інфляції. За досконалої конкуренції і швидкої адаптації ринків очікування такого роду негайно нейтралі¬зують будь-яку систематичну політику стабілізації.

Відтак Лукас робить висновок про принципову неефективність кейнсіанських аналітичних моделей та політики регулювання по¬питу. А 1975 р. Т. Сарджент та Н. Уоллес у спільному досліджен¬ні довели, виходячи з цієї теорії, також і неефективність активної фіскальної та грошової кейнсіанської політики, що підтверджува¬ло висновки школи про нейтральність грошей та недоцільність кон'юнктурної політики.