Посткейнсіанські теорії економічного зростання
З іменами Дж. Робінсон та Н. Калдора зв'язано розробку конце¬пції розподілу, яка спирається на теорію відтворення та зростання Дж. М. Кейнса. Основні елементи посткейнсіанського підходу до цієї проблеми можна сформулювати так. По-перше, формування до¬ходів не зв'язане з граничною продуктивністю агентів виробництва, а отже, нерівність у розподілі не можна пояснити різними рівнями продуктивності цих агентів. Причини різниці в доходах посткейнсі-анці вбачають, з одного боку, у соціальних та політичних традиціях і рішеннях, а з іншого - у дії ринкових сил.
По-друге, рівні заробітної плати та прибутку, а також співвідно¬шення між ними визначаються одночасно з іншими макроекономічними змінними, а саме: темпом зростання національного продукту, темпом розширення зайнятості, динамікою цін і т. ін.
По-третє, визначальною детермінантою процесу нагромадження є інвестиційна діяльність. Зрушення в економічній кон'юнктурі, спричинені підвищенням або зниженням обсягів капіталовкладень, впливають на процес економічного зростання і розподілу значно більше аніж зміни відносних цін.
По-четверте, гранична схильність до заощадження у власників капіталу вища, ніж у тих, хто отримує заробітну плату. Проте, на думку посткейнсіанців, інтенсивність процесу інвестування зале¬жить не від граничної схильності до заощадження з прибутку, а від комплексної оцінки підприємцями перспектив економічного розвитку.
У посткейнсіанських теоріях розподілу розвинуто далі кейнсіан-ський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних за¬ощаджень. Але, на відміну від Кейнса, посткейнсіанці, аналізуючи механізм, що забезпечує вирівнювання очікуваних заощаджень та інвестицій, особливо наголошують на потребі змін у системі роз¬поділу, хоч і не дають ґрунтовного аналізу закономірностей фор¬мування доходів різних класів та соціальних груп. Так, система розподілу за Калдором має забезпечувати відповідний рівень за¬ощаджень. А оскільки величина норми заощадження значною мі¬рою є функцією соціально-економічного статусу одержувачів дохо¬ду, то вирішення проблеми розподілу в Калдора в кінцевому під¬сумку можна зобразити у вигляді достатньо простої схеми: якщо заощаджень недостатньо, то треба збільшити доходи тих, хто біль¬ше заощаджує.
Н. Калдор уважав, що в сучасній західній економіці рівень вироб¬ництва обмежений не ефективним попитом, а обсягом наявних ви¬робничих ресурсів, отже проблема реалізації, на відміну від теорії Кейнса, визначає і характер спрямованості причинних залежностей у моделі Калдора. Головним фактором, що формує характер взає¬мозв'язків між економічними змінними, є, за Калдором, технологіч¬ні умови виробництва. Саме ці умови впливають і на величину капі¬тального коефіцієнта, і на необхідний для його підтримування обсяг інвестицій.
Важливу роль у формуванні теоретичної концепції лівого кейнсі-анства, яке виступає під гаслом «антимаржиналістської революції», крім Дж. Робінсон, відіграв один із представників кембріджської школи П'єро Сраффа. Його концепцію, викладену у книжці «Виро¬бництво товарів за допомогою товарів» (1960) прихильники лівого кейнсіанства оцінюють як логічну підставу для побудови нової тео¬рії розподілу. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування вартості й розподілу, пориває з концепціями “граничної корисності” і “граничної продуктивності”, повертаючись до теорії вартості Д. Рікардо. Майже ніхто, крім Мілля та Маркса, навіть не зрозумів, що мав на увазі Рікардо, шукаючи «незмінне мірило вартості», котре буде незалежним від змін як у зарплаті, так і в нормі прибутку. Сраффа ж прагнув довести, що мета Рікардо насправді може бути досягнутою і її досягнення зв'язане з глибокими висновками для сучасної економічної теорії. Вартість у Сраффи - це суто фізіоло¬гічні витрати праці на виробництво товару. Для обгрунтування своєї концепції він використовує пропорції простого і розширеного від¬творення.Сраффа піддав гострій критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка, за твердженням класиків, стихійно забезпечує одержання кожним із факторів виробництва (праця, земля, капітал) своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продук¬тивності. Конкуренцію в сучасній економіці західних країн Сраффа визнає за недосконалу. По-перше, на його думку, криві руху ціни й доходу неадекватні кривим руху граничної продуктивності, тобто не забезпечують однакових умов виробникам. Так, наприклад, на вели¬ких монополістичних підприємствах гранична величина витрат ви¬робництва завжди є меншою, а отже, розмір отримуваного ними до¬ходу більший. Це додатково посилює монополістичні тенденції, що призводять до захоплення ринку окремими підприємствами.
По-друге, межами дальшого розширення виробництва для під¬приємця є проблеми реалізації виробленого товару, у результаті чо¬го знижуються ціни і зростають витрати обігу. Якщо існує можли¬вість зниження цін окремими продавцями, підкреслює Сраффа, то нема мови про жодну вільну конкуренцію.