Ранній інституціоналізм
І Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім'я, тредюніони, акціонерні компанії і навіть держава. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства.
Сама угода, яка становить основний елемент кожного економіч¬ного інституту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі супере¬чності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулю¬вання правил «угоди». Коммонс допускає не лише мирне врегулю¬вання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдингових компаній, котрі є провідними колективних ін¬ститутів і найбільш визначними учасниками угод. Як однією з форм регулювання діяльності вони широко користуються методом фінан¬сового контролю, фінансового примусу.
Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної ціннос¬ті. У концепції Коммонса категорія «розумної цінності» посідає ве¬лике місце. Він навіть заявляє, що політична економія - це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Еко¬номічна наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи до¬бробуту, прагне людина. Уся економічна діяльність пояснюється, кінець-кінцем, бажанням людей домогтися ліпшого життя. Саме то¬му слід встановити такий юридичний і економічний порядок, який забезпечив би сталу основу, гарантії для чекання. «Без цієї гарантії очікувань, - зазначав він, - не може бути вартості, підприємницт¬ва, угод і зайнятості тепер, або всього цього буде менше. Вартість є сучасною оцінкою майбутнього блага».
Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення варто¬сті і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту2. Така теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення варто¬сті є прагматичні шим. Він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутріш¬ню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, пере¬дачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в ре¬зультаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економіч¬ного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивіду¬альним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги.
Визначаючи економічні критерії як юридичні відносини з приво¬ду цих категорій, Коммонс і власність трактує не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність по¬діляється на три категорії: речову, неречову (борги і боргові зо¬бов'язання) і невідчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу цінних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власно¬сті», Ці угоди у Коммонса є головною ознакою капіталістичної еко¬номіки, а фіктивний капітал - основною економічною категорією.
Відтак у Коммонса капіталістична економіка набирає якогось не¬реального, містичного характеру. З аналізу випадає не лише вироб¬ництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод».«Інституціональна економіка» в Коммонса - це економіка «ре¬гульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характерис¬тики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному су¬спільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталіс¬тичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими ка¬піталістами, а й між капіталістами і робітниками.
Коммонс визнавав неминучість конфліктів у сфері трудових від¬носин. Марксистському вченню про класову боротьбу він протиста¬вив теорію «соціального конфлікту». Соціальні конфлікти не мають антагоністичного характеру. Уся проблема полягає лише в тім, щоб опрацювати задовільні правила регламентації. Велику роль у цій справі він відводив профспілкам, які мають забезпечувати «загальні інтереси», а не підривати капіталістичну систему.
Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправ¬ді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник еко¬номічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях.