Ранній інституціоналізм

Ранній інституціоналізм

У рамках раннього інституціоналізму склались три основні на¬прями:

1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпі¬ричний (кон'юнктурно-статистичний).

Соціально-психологічний Інституціоналізм. Торстен Веблен (1857-1929). Син норвезького селянина-емігранта, Веблен здобув ступінь доктора наук в Иєльському університеті, підготувавши ди¬сертацію про етику Канта. 1899 року Веблен опублікував свою пер¬шу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші.

У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму.

Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предме¬та економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвит¬ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Саме з цих пози¬цій він критикує утилітаристів і особливо засновника утилітаризму І. Бентама, який усі суспільні відносини розглядав з погляду їхньої корисності, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналіс¬тичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, та¬ку, що є результатом спостережень за людською діяльністю. Він критикує ортодоксальних економістів за те, що вони зводять еконо¬мічні інтереси тільки до суто грошових і ігнорують людину, виклю¬чивши її з економічного аналізу.

Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу економічних явищ, Веблен ставить завдання - розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схи¬льностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в іс¬торії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного від¬галуження - інституціоналізму.

Веблен виступив з гострою критикою капіталізму, що дало під¬ставу колегам назвати його «американським Марксом». Веблен і справді був добре обізнаний з «Капіталом» К. Маркса, називав Мар¬кса великим мислителем, який розвиває ідеї класичної школи. Але сам Веблен стояв на інших позиціях. Він не був противником капі¬талізму, заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ. Цілком слушно відо¬мий французький дослідник історії економічної думки Жамс писав:

«Не зважаючи на вороже ставлення до капіталізму, Веблен не був і соціалістом у повному розумінні цього слова. Правильніше було б порівнювати його з Прудоном, а не з Карлом Марксом».

Критичне начало, притаманне інституціоналізмові, наміри дослі¬дити рушійні сили економічного розвитку породжували в інституці¬оналістів певний інтерес до марксизму. Проте інституціоналізм в цілому, на всіх етапах його розвитку виступає проти визначення капі¬талізму як експлуататорського суспільного ладу, проти марксистсь¬кої теорії історичного прогресу через класову боротьбу й соціальну революцію.

Критика капіталізму Вебленом стала своєрідним фундаментом інституціональної теорії. Вона не була результатом, висновками до¬сліджень, а обмежувалась лише вихідними, оцінними судженнями, що визначали підхід до розробки тих чи інших проблем. Веблену властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розглядає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соці¬альних груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією».

Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, що його він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природ¬ного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя («Теорія бездіяльного класу»). Соціал-дарвінізм Веблена характери¬зується певною своєрідністю: закономірності суспільного розвитку в нього психологічні, інституціональні, і саме вони, на його думку, підлягають дії біологічних законів.

Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен формулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його кон¬цепцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середо¬вищем. А оскільки нормальний розвиток суспільства відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколиш¬ньому середовищу, то інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку.