Сен-Сімон, сенсімоністи й походження колективізму
Отже, на думку Сен-Сімона, лише свідома діяльність забезпечує порядок і добробут суспільства.
Сен-Сімону пощастило зібрати навколо себе багатьох справді талановитих людей, які пропагували його ідеї. До його перших уч¬нів належали Огюстен Тьєрі, який був його секретарем, брати Євгеній та Оленд Родрігеси. Згодом до них приєдналися Анфантен і Ба¬зар. Після смерті Сен-Сімона вони заснували газету «Виробник», що5 поширювати ідеї свого вчителя. Вони, також, стали засновни¬ками свого роду наукового товариства. Базару, наприклад, доручили публічний виклад сенсімоністської доктрини в цілому лекційному курсі. Згодом ці лекції було опубліковано в двох томах під назвою «Виклад доктрини Сен-Сімона». Але це вже було соціальне вчення, яке дещо різнилося від доктрини Сен-Сімона.Сен-Сімон не вимагав негайного скасування інституту власності, а його послідовники дотримувались поглядів Сісмонді і Прудона, ототожнюючи приватну власність з крадіжкою, експлуатацією, не¬справедливістю. Причини криз та анархії вони пояснювали тим, що власність розпорошена, належить різним людям, що її господарями через успадкування можуть стати ті, хто не має найменшого уяв¬лення про виробництво, потреби споживання і ресурси, про розпо¬діл знарядь праці.
Використовуючи теорію вартості, сенсімоністи формулюють теорію експлуатації. Вони вважають, що в основпкапіталістичного нагромадження лежить неоплачена частка праці найманих робітни¬ків, але розрізняють прибутки від праці підприємця і прибутки від власності. За підприємцем вони визнавали право тільки на той при¬буток, що є результатом управлінської праці, інші його види, які отримують не зайняті у виробництві землевласники та капіталісти у вигляді ренти, розцінювали як частку, відібрану в тих, кого позбав¬лено засобів виробництва. тому послідовники Сен-Сімона і пропо¬нували реформувати приватну власність, побудувати економіку на засадах колективізму. Держава стає єдиним власником усіх знарядь праці, вона розподілятиме їх відповідно до суспільних потреб та ін¬тересів. Уряд на зразок величезного центрального банку з числен¬ними філіями стане розпорядником усіх капіталів, постачаючи в найвіддаленіші місця необхідні засоби. Він також призначатиме здібних людей для управління капіталами і винагороджуватиме їх відповідно до їхньої праці. Але це не означатиме, що власність зникне остаточно: навпа¬ки, вона тільки змінить свої форми, стане організованою, колектив¬ною, забезпечуватиме інтереси виробництва й рівність. Право при¬ватної власності поширюватиметься лише на предмети особистого споживання.
Шлях до колективізму сенсімоністи бачили у скасуванні закону про успадкування власності і поступовій передачі права на спадок державі. Промисловість також із рук приватних підприємців посту¬пово має перейти у власність держави.
Рівність, якої вимагали сенсімоністи, вони бачили, головне, у розподілі за працею в інтересах розвитку суспільного виробництва.
Водночас сенсімоністи розуміли й необхідність суспільних фондів споживання, сподіваючись, що частину прибутку, яка має рентну природу, за соціалізму буде використано для задоволення «загаль¬них потреб нового суспільства».
Сенсімоністи передбачали, що для розвитку соціалізму важливе значення матимуть великі централізовані банки, зростатиме роль кредиту й централізації підприємств як основи централізованого економічного керівництва з тим, щоб пристосувати виробництво до споживання, чого не може зробити конкуренція.
У вченні сенсімоністів закладено основи майже всіх конструкти¬вних ідей соціалізму XIX ст.
На тлі розвитку ідей класичної політекономії доктрини Сен-Сімона і його послідовників стали альтернативним ученням, виво¬дили предмет і метод дослідження за традиційно прийняті межі.
Так, класики розрізняли політичну економію і науку про соці¬альний устрій суспільства. Приватну власність вони розглядали як об'єктивно визначене суспільне явище, що перебуває поза межами аналізу. Розподіл багатств вони не зв'язували з власністю, розумію¬чи його як поділ річного прибутку між факторами виробництва. Їх цікавило, як саме визначається рівень процента, ренти та заробітної плати.
У сенсімоністів проблема розподілу багатств полягає у визна¬ченні ролі власності в цьому розподілі. Вони наголошували, що до¬ходи в капіталістичному суспільстві залежать від того, як розподі¬ляється між людьми приватна власність. Економісти-класики і сенсімоністи по-різному уявляли протилежність між суспільними і приватними інтересами. Класики протиставляли інтерес споживачів (загальний) інтересу виробників (приватний). Сенсімоністи (а за ними й усі соціалісти) протиставляють інтереси трудівників і леда¬рів (пізніше це буде конкретизовано - робітників та капіталістів, які живуть за рахунок трудящих).