Становлення неокласичної традиції. Кембріджська школа

Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок набли¬ження їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприє¬мці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкрес¬лював Маршалл, - полегшити вільне здійснення великого принци¬пу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важ¬ко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є од¬ним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто ро¬ків, і її справедливо вважають класичною.

Артур Пігу (1877-1959) - представник кембріджської еконо¬мічної школи, один з послідовників та учнів А. Маршалла. А. Пі¬гу - автор концепції економіки добробуту. Його концепція розгля¬дає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут, що трак¬тується як кількість задоволення, котре можна виразити в грошово¬му еквіваленті. Розвиваючи свою ідею, Пігу стверджував, що «еко¬номічні» причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а через створення й використання об'єктивного додатко¬вого економічного добробуту, що його економісти називають національним доходом. Національний дохід, так само як економічний добробут, є частиною загального добробуту, що прямо чи опосеред¬ковано зв'язується з грошовим вираженням, є тією частиною об'єк¬тивного доходу, що вимірюється грошима.

У книжці «Економічна теорія добробуту» (1924) Пігу розвинув принцип «найбільшого блага для найбільшої кількості людей». Найвищого рівня добробуту можна досягти більш рівномірним роз¬поділом доходів, хоча це може негативно вплинути на нагрома¬дження капіталу й виробничу енергію.

Виходячи з принципу спадної корисності (який поширюється й на динаміку доходу), що за ним сума задоволення потреб бідних верств населення зростає швидше, ніж зменшується сума задово¬лення багатих, Пігу запропонував ідею перерозподілення доходів через активну податкову політику держави. Він обгрунтував необ¬хідність прогресивної системи податків, яка передбачає збільшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також за¬провадження значного податку на спадщину. Він проаналізував форми державного втручання в економіку: пряму та опосередкова¬ну. Перша передбачає державний контроль над цінами та обсягами випуску продукції, друга - використання податків і субсидій як ін¬струментів регулювання економіки. Пігу вважав, що за умов вільної конкуренції достатньо опосередкованих методів, а з посиленням по¬зицій монополій в економічному житті виникає необхідність прямо¬го втручання держави.

Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв'язував з рівнем заробітної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорочується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту й випуску продукції. Унаслідок цього зростає зайнятість або, як визначає Пігу, національний дохід - загальний обсяг товарів та послуг, що виготовляються в суспільстві протягом року, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка може бути виражена в грошах, - товари та послуги для кінцевого споживання.Ральф Джорж Хоутрі (1879-1975), англійський економіст, представник кембріджської школи, теоретичні розробки якого діс¬тали не тільки схвалення науковців, а й практичне застосування. Коло досліджуваних ним проблем досить широке - це міжнародна торгівля і трудові відносини; тарифи та оподаткування; гроші та економічна влада. Найбільш відомі його праці «Добра й погана тор¬гівля» (1913), «Капітал і зайнятість» (1937). Хоутрі розглядав еко¬номічну діяльність у тісному взаємозв'язку з політикою та етикою, владою держави, психологією. Його заслугою було твердження, що багатство й доходи розподіляються між людьми нерівномірно, а це є наслідком індивідуалістичного принципу ведення економіки. Тому Хоутрі вважав, що ідеальною є така економічна система, яка вико¬ристовує здатність людини до колективної діяльності.

Економічна діяльність, говорив він, є свідомою діяльністю, і суб'єкт виходить на ринок з конкретною метою - заробити гроші. Прагнення збільшити власний капітал є визначальним фактором економічної поведінки людини, а відтак в центрі дослідження ма¬ють бути гроші. Засадним для аналізу багатства Хоутрі вважає по¬няття корисності. Він поділяє споживчі блага на два класи: захисні, призначення яких полягає у компенсації психологічних і творчих втрат, зв'язаних із будь-яким видом праці, і ті, які просто дають за¬доволення. Для людей з високими доходами характерним є підви¬щений інтерес до благ другого класу, що відбиває важливий аспект існування цивілізованої людини.

Основне поняття в системі Хоутрі - це прагнення прибутку. Прибуток є наслідком торговельних здібностей, тобто здібностей реалізувати товари. Збільшення маси прибутку досягається збіль¬шенням обороту. Це породжує потребу в оборотному капіталі, який стає важливою умовою ринкових операцій, а звідси виникає необ¬хідність і в ринку капіталів. Оскільки найголовніша функція капіта¬лу полягає у вирівнюванні функцій попиту і пропозиції придатних для інвестування фондів, гроші опиняються в самому центрі еконо¬мічної діяльності.