Відображення соціалістичних ідей та їх критика в українській економічній думці
Другим моментом, що характеризував народницький рух в Україні, був зв'язок частини його учасників з українофілами, тобто з буржуазним національно-визвольним рухом, зокрема з його лівим (демократичним) крилом. Українофіли, як і народники, вели про¬паганду на селі, розповсюджували нелегальну літературу. Їхня діяльність у цьому напрямку майже нічим не відрізнялась від народ¬ницької.
Певний вплив на народників в Україні мала й діяльність лібе¬ральних елементів, яка посилювала опозиційний рух. Не пройшли повз увагу народників і конституційні домагання української бур¬жуазної інтелігенції. Проте деяка своєрідність у характері діяльності народників України не виключала спільності загальних завдань і цілей.Революційно-народницький рух в Україні був репрезентований кількома групами і гуртками як лавристського, так і бакуністського спрямування.
Лавристи свою пропагандистську діяльність проводили серед рі¬зних верств населення: робітників, інтелігенції, селянства. Проте головним напрямом визнавалась робота серед селянства. Одним із засобів пропагандистської діяльності було розповсюдження літера¬тури. Якщо серед робітників та інтелігенції розповсюджувались твори Чернишевського, Герцена, Лассаля, «Капітал» К. Маркса та інші, то серед селян — переважно нелегальні брошури, які були на¬писані самими народниками.
У цих брошурах доступно, простою народною мовою описува¬лось тяжке життя селян, розкривалась непримиренність інтересів селянства і панів.
Досить типовою в цьому плані була брошура «Правдиве слово хлібороба до своїх земляків» (1876), написана Ф. Волховським, який очолював одеський гурток лавристського спрямування. У бро¬шурі він пише про тяжке становище трудового народу, гостро за¬суджує тих, хто байдужий до народного горя. Ф. Волховський до-хідливо роз'яснює селянам суть реформи 1861 p., розкриваючи її справжню суть та антинародне спрямування.
Ф.Волховський, як і взагалі революційні народники, не міг при¬миритися з кріпосницьким характером реформи. Він виступає за ви¬рішення аграрного питання в інтересах селянства, за повну ліквіда¬цію поміщицького землеволодіння і закликає селян до революційної боротьби «за волю і землю».
Аналогічні погляди проголошували і члени гуртка братів Жебуньових. Свою пропагандистську діяльність серед селян вони спрямовували на роз'яснення непримиренності інтересів селянства та панів, пропагували ідеї братерства й рівності, закликали до повстання.
Члени гуртків бакуністського спрямування також провадили пропагандистську роботу серед селян, сподіваючись організувати окремі заколоти і через них — загальне повстання в країні. Ці ідеї проголошувались членами «Київської комуни» на чолі з К. Брешко-Брешковською, гуртком В. К. Дебагорія-Мокрієвича та інших. Члени гуртка Дебагорія-Мокрієвича сподівались збунтувати селянс¬тво, пропагуючи вимоги переділу землі. Підтримка селянами ідеї переділу землі свідчила, на думку народників, про негативне став¬лення до приватної земельної власності, про те, що селянам прита¬манні соціалістичні ідеали. Українські народники, як уже зазнача¬лося, надавали особливого значення ідеї переділу землі. «Для нас, українців, — писав В. Дебагорій-Мокрієвич, — община не була і не може бути вихідною точкою програми тому, що общини в тому ви¬гляді, як вона існувала на півдні Росії, ми не мали». Проте народники не спромоглися викликати помітних завору¬шень серед селянства.
Після розколу (1879) народницької організації «Земля і воля» на «Народну волю» і «Чорний переділ» саме «Народна воля» відіграє провідну роль у визвольному русі Росії. Основну увагу ця організа¬ція звертає на боротьбу з урядом, висуваючи загальнодемократичні вимоги. Широка програма збурення народних мас для підготовки революції практично обмежилась терористичною боротьбою, що завершилася вбивством Олександра II. Після 1881 р. в Україні запа¬нувала реакція.
3. Погляди С.А.Подолинського на соціалістичний лад
Сергій Андрійович Подолинський (1850—1891) — представ¬ник революційно-демократичного напряму, народився в сім'ї бага¬того поміщика Київської губернії.
С. Подолинський підкреслює прогресивність капіталізму порів¬няно з феодалізмом, але вказує на його історично минущий харак¬тер. Він критикує цей спосіб виробництва і виступає передовсім проти його економічної основи — приватної власності на засоби ви¬робництва. С. Подолинський аналізує суперечності між працею і капіталом, між зростанням багатства буржуазії і зубожінням трудя¬щих мас, суперечність між розвитком продуктивних сил і їх марну¬ванням за умов капіталізму. «Корінь зла» капіталістичного способу виробництва С. Подолинський бачить у приватній власності, яка дає змогу капіталістам користуватися продуктом неоплаченої праці ро¬бітників. На цій підставі він робить висновок про необхідність зни¬щення капіталізму. Капіталізму він протиставляє соціалізм як такий спосіб виробництва, котрий створює найліпші можливості для роз¬витку продуктивних сил і найбільш відповідає вимогам моралі. Не випадково, що цю працю як таку, що «посягає на приватну влас¬ність» і «розпалює ненависть робітників до своїх хазяїв», було забо¬ронено царською цензурою.