Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

Основою виробництва, на думку Арістотеля, має бути рабська праця. Таке твердження випливало з переконання філософа, що рабство є природним явищем. За Арістотелем, панування й підкорення — це універсальний закон природи, необхідний для «взаєм¬ного самозбереження» («деякі істоти різняться в тім відношенні, що одні з них неначе призначені до підлеглості, а інші — до влада¬рювання»). Стосовно суспільства це означало, що одні люди від природи є вільними, а іншим судилася доля рабів, і таким бути ра¬бами не тільки справедливо, а й корисно. Рабами, за Арістотелем, мають бути лише варвари, бо варвар і раб за природою своєю по¬няття тотожні. Рабство Арістотель зв'язував із поділом праці на розумову й фізичну: раби — це ті люди, котрі від природи можуть виконувати лише фізичну роботу, а вільні — ті, яким призначено долею займатися розумовою працею. Навіть «ремісник, який пора¬ється коло низького ремесла, перебуває в стані дещо обмеженого рабства». Вільні тому і є вільними, що вони не знають фізичної праці. Основні безпосередні виробники — це раби. Відтак існуван¬ня рабства є економічною необхідністю. Раба Арістотель розглядав як «наділене душею знаряддя». А через те, що раби є першим пре¬дметом власності, то саме вони стають основою багатства й голов¬ним джерелом його збільшення '.

Арістотель розрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду має межу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж. Відповідно до цього Арістотель розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природ¬ну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Вона включала й обмін (дрібну торгівлю) у межах, необхідних для задоволення потреб. Хрематистикою Арісто¬тель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші. Це дія¬льність винятково у сфері обігу, спрямована на накопичення багатс¬тва у формі грошей (велика торгівля і лихварство), яка є, на думку Арістотеля, неприродною.2 Засуджуючи хрематистику, він, проте, розумів, що економіка неминуче переходить у хрематистику.Розмежування двох видів багатства, а також протиставлення природного неприродному привели Арістотеля до розуміння по¬двійного значення блага. Кожне благо, писав він, може бути викори¬стане за призначенням чи, навпаки, не належним чином. Так, санда¬лію можна взути або скористатися нею для обміну. І те, і те, за Арістотелем, є споживними вартостями сандалії. Проте використан¬ня сандалії для обміну є неприродним способом її уживання, бо природним Арістотель уважав лише безпосереднє споживання, «притаманне речі» як такій (саме як споживній вартості). Водночас споживною вартістю блага для його власника буде і здатність блага обмінюватися на інше благо, тобто його мінова вартість. Отже, Арі¬стотель, власне, відкрив дві сторони товару.

Уважаючи природними лише ті економічні відносини, котрі від¬повідають натуральному господарству, і розглядаючи товарно-грошові відносини як неприродні, давньогрецький мислитель, од¬нак, значно глибше, ніж його попередники, дослідив ці останні. Він зазначив, що потреби пов'язують людей в єдине ціле і зумовлюють обмін і що «як без обміну не було б... взаємовідносин, так без прирі¬внювання — обміну, а без порівнянності — прирівнювання». Ви¬словивши надзвичайно важливу думку про прирівнювання й порів¬нянність обмінюваних речей, Арістотель, проте, не визначив, що саме робить їх такими. Він гадав, що різні речі є в принципі непорі¬внянними, але стають такими за допомогою грошей, оскільки це ди¬ктується практичною потребою.

Безперечною заслугою Арістотеля є аналіз зародження й розвит¬ку торгівлі, історичного процесу переходу однієї форми торгівлі в іншу. Вихідним пунктом, за Арістотелем, була мінова торгівля, тобто безпосередній обмін продукту на продукт, коли мінові відно¬сини спочатку виникли між родовими сім'ями (общинами), а потім стали розвиватися всередині них. Поширення мінової торгівлі поступово привело до появи грошей, і мінова торгівля перетворила¬ся на товарну (товарний обіг), яка є, власне, обміном за допомогою грошей. На думку Арістотеля, виникнення грошей — необхідність, зумовлена розвитком торгівлі. Гроші існують для зручності обміну. «Неначе заміна потреби, за спільною домовленістю з'явилася моне¬та, — писав він. —... Монета, немовби міра, роблячи речі порівнян¬ними, прирівнює»2. Природними функціями грошей Арістотель вважав функції засобу обігу й міри вартості. У міру нагромадження грошей товарна торгівля, у свою чергу, перетворюється на велику торгівлю, яка належить до хрематистики. Таким чином, у своєму до¬слідженні етапів розвитку торгівлі Арістотель показав перехід від форми Т—Т до форми Т—Г—Т, а від неї до Г—Т—Г. Останню форму торгівлі, де гроші функціонують як капітал, він гостро засу¬джував, як і лихварство.

У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку за умов розкладу общини, виникнення рабства, пізніше — його розвитку й кризи. Тому в центрі уваги старогрецьких мислите¬лів незмінно перебували проблеми рабовласництва, які вони розгля¬дали, виходячи із соціальної, політичної та економічної ситуації того часу. Ті самі обставини зумовили й переважання в них нату¬рально-господарського підходу до економічних питань. Щоправда, поглиблення суспільного поділу праці, пожвавлення ремесла й тор¬гівлі зробили необхідними спеціальні дослідження переваг нату¬рального й товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин. Наукові досягнення давньогрецьких авторів зв'язані зі спробами теоретичного осмислення таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, обмін, товар, гроші та ін., прагненням зрозумі¬ти закони господарського життя.