Економічна думка Стародавньої Греції і Стародавнього Риму

Вступ

В античній літературі економічну думку стародавнього світу ви¬ражено в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлен¬ня про економічну думку античності, є законодавство держав, пуб¬лічні виступи і твори філософів, істориків, політичних діячів, поетів та ін. Висловлювання античних авторів з економічних проблем, хоч і не є ще цілісною системою поглядів, проте це вже серйозна спроба теоретично осмислити та науково узагальнити характерні для цієї доби економічні процеси та явища.

1. Економічна думка Стародавньої Греції

Основні ідеї мислителів Стародавньої Греції з економічних пи¬тань не тільки дивують своєю надзвичайною глибиною та оригі¬нальністю. Вони лягли в основу всієї економічної науки. Економічна Думка періоду раннього рабовласництва (X — VI ст. до н.е.), що знайшла відображення в грецькому епосі (поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея», Гесіода «Роботи і дні»), законах міст-держав (так звані закони Лікурга), економічній політиці (реформи Солона, Пісістрата), свідчить про перехідний характер суспільних відносин від родо¬вого ладу до рабовласницького. Якщо перші прояви економічної думки стародавніх греків зв'язані з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, звеличуванням землеробства, то згодом усе більша увага приділяється питанням землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.

Уявлення про економічну думку Стародавньої Греції класичного рабовласницького періоду (V ст. до н.е.) дає економічна програма Перікла (бл. 490 — 429 до н.е.), який був першим стратегом і керів¬ником афінської держави в 444 — 429 pp. до н.е. Перікл практично ліквідував майновий ценз, увів плату за державну й військову служ¬бу, запровадив громадські роботи, що давали заробіток бідним, створював клерухії (військово-землеробські поселення) і колонії, за¬охочував торгівлю та ремесло. Ідеї економічного характеру були ви¬словлені філософами Демократом (бл. 460 — бл. 370 до н.е.) та Сократом (бл. 470 — 399 до н.е.). Так, Демокріт говорив про при¬марність багатства, оскільки і той є багатим, хто задовольняється малим («не можна назвати бідним того, хто задоволений своєю до¬лею» і «не можна назвати багатим того, хто не задоволений тим, що має»). Він захищав приватну власність, виправдовував рабство, але був проти надмірного зростання землеволодіння й необмеженого нагромадження грошей. Сократ усю економічну діяльність зв'язував із моральними чеснотами, оскільки для того, .щоб збагатіти, потрібні енергія, наполегливість, благочестя, а для того, щоб зберегти багатст¬во, — стриманість. Він також казав про відносність багатства, засу¬джував прагнення до наживи, радив бути бережливим і задовольня¬тися малим.

У добу загострення суперечностей і початку кризи рабовласни¬цького суспільства (IV ст. до н.е.) економічна думка Стародавньої Греції сягає розквіту. Основні ідеї давньогрецьких мислителів Ксенофонта, Платона та Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.

Свої економічні погляди Ксенофонт (бл. 430 — 355/354 до н.е.) виклав у багатьох творах, головним з яких є «Домострой». У них дано характеристику рабовласницького господарства. Основною проблемою для Ксенофонта був пошук шляхів подолання прита¬манних такому господарству недоліків. Визнаючи рабство природ¬ним і правомірним, Ксенофонт виступав за колективні форми рабо¬володіння як такі, що нейтралізують деякі суперечності рабовлас¬ницького ладу. Він давав поради щодо поліпшення організації гос¬подарства й підвищення продуктивності рабської праці. Для цього, як він гадав, треба використовувати матеріальні стимули й різноманітні засоби «морального» впливу на рабів, що примусило б їх пра¬цювати ліпше. Ксенофонт уже розумів протилежність між розумо¬вою і фізичною працею, а тому вважав, що фізичною працею мають займатися раби (виконавці), а людям вільним (керівникам) належать функції нагляду й управління.

Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як більш стійкого й надійного. Сільське господарство — це, на його думку, найважливіша галузь економіки («землеробство — мати й годувальниця всіх професій»), а до ремесла він ставився досить зне¬важливо. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин з огляду на можливість їх використання для зміцнення на¬турального господарства. Так, Ксенофонт одним із перших зрозумів важливість поділу праці, визнавши потребу в спеціалізації виробни¬ків на виготовленні певних предметів. «Ясна річ, — писав він, — хто проводить час за такою обмеженою роботою, той зможе викону¬вати її якнайліпше»'. Ксенофонт бачив зв'язок між поділом праці та розмірами ринку, протиставляючи слаборозвинутому поділу праці у малих містечках відносно високий рівень його у великих містах.Заслугою Ксенофонта є постановка питання про подвійне вико¬ристання блага — як споживної цінності та як мінової. Поняття «цінність» він уживає у двох значеннях. Як споживна вартість «цін¬ність є чимось добрим», залежить від корисності речей, уміння ними користуватися. Водночас цінність розглядається як здатність речі вимінюватися на іншу річ, тобто як мінова цінність (для «того, хто не вміє користуватися флейтою, якщо він її продасть, вона — цін¬ність; якщо не продасть, а володітиме нею, — не цінність»). Отже, по суті, ідеться про дві властивості товару. Не заперечуючи значен¬ня грошей, Ксенофонт визнавав функціонування їх лише як скарбу і засобу обігу, засуджуючи лихварство.