Маржиналістська революція

У центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми, яка є виробником товарів і реалізує їх на ринку, тобто він аналізував еко¬номіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому. У побудованій ним економічній моделі ціни диктують покупці, а про¬давці визначають обсяги виробництва продукції залежно від рівня ціни та попиту на товар.

Проте Курно вважав, що дослідження проблеми загальної еко¬номічної рівноваги неможливе за допомогою математичного аналі¬зу, що згодом спростував Вальрас.

Жюль Дюпюї (1804—1866) 1844 p. написав статтю «Про виміри корисності громадських робіт», в якій також знайшла відображення ідея граничного аналізу. Сформулював він цю ідею на підставі по¬няття «ціновий надлишок», тобто грошовий вимір максимально мо¬жливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача ку¬пувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Герман Госсен (1810—1858) хоча і не був за фахом економіс¬том, але дуже цікавився суспільними проблемами й опублікував 1854 p. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають», в якій сформу¬лював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в еконо¬мічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранич¬на корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю.

Творчо підійшов Госсен і до трактування категорії обміну. Він розглядав цей процес як джерело приросту корисності для його уча¬сників, аргументуючи це тим, що в процесі обміну кожний віддає те, що для нього менш корисне, замість ціннішого блага. Коли блага є рівнозначними, то втрачає сенс і сам обмін.

Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура спожи¬вання (попиту) досягається за умов однакових граничних кориснос¬тей усіх благ, що споживаються. Кожний суб'єкт максимізує сумар¬ну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення. Інакше кажучи, якщо за¬пасів благ недостатньо для повного задоволення людини, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді, коли приріст насо¬лоди від кожного блага стає однаковим (тобто коли тотожні гранич¬ні корисності кожного блага).

Із закону обміну споживних вартостей випливає і закон єдності ціни на ринку. Для покупця існує ціна, вище за яку він товару не ку¬пить. Для продавця існує ціна, нижче за яку він товару не продасть. Десь на перетині інтересів обох сторін буде та ціна, яка задоволь¬нить і покупця і продавця. Вона є наслідком порівнювання гранич¬них корисностей різних товарів.

Стенлі Джевонс (1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів) розробив теорію, згідно з якою спів-відношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думку Дже-вонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збіль¬шення затрат праці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничну корисність. Коли затрати праці стають знач¬ними, тоді сама праця набуває негативної корисності. Тому трива¬лість процесу праці є доцільною доти, доки її негативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту, створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробни¬цтва даного блага припиняється.

У праці «Теорія політичної економії» Джевонс сформулював те¬орему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання мі¬ри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. С. Дже¬вонс увів також в економічну науку поняття «економіко» (економіч¬на теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість по¬няття «політична економія».Теорія граничної корисності, напрямок політекономії, що виникнуло в останній третині 19 в. Розробляли представники австрійської школи: У. Джевонс, Л. Вальрас, К. Менгер, Э. Бем-Баверк і ін. Відповідно до теорії граничної корисності, цінність товарів визначається їх «граничною корисністю» на базі суб'єктивних оцінок людських потреб. Гранична корисність якогось блага позначає ту користь, що приносить остання одиниця цього блага; причому останнє благо повинно задовольняти самі маловажні потреби. При цьому рідкість товару об'являється чинником вартості. Суб'єктивна вартість - це особиста оцінка товару споживачем і продавцем; об'єктивна ж цінність - це мінові пропорції, ціни, що формуються в ході конкуренції на ринку. В міру поступового насичення потреб суб'єкта корисність речі падає. Теорія граничної корисності намагається дати відповідь, як щонайкраще розподілити засоби для задоволення потреб при обмеженості ресурсів. Сучасні економісти використовують теорія граничної корисності, акцентуючи увагу на вивченні закономірностей споживчого попиту, аналізі пропозиції, дослідженні ринків і ціноутворення на мікроекономічному рівні.