Маржиналістська революція

1. Маржиналістська революція:

характерні риси, етапи формування нової парадигми

У середині XIX ст. класична школа політичної економії виявилася в стані кризи, тому що її теорія базувалася на витратному трактуванні цінності і не могла пояснити ряду гострих проблем економіки. Самим слабким місцем класичної школи було те, що вона слабко була зорієнтована на суб'єкта-споживача, заради якого здійснюється виробництво. Погляд класичної школи був прикутий до виробника.

Вихід із кризи знайшли маржиналісти. Це напрямок економічної думки виник в останній третині XIX ст. У центрі даної системи стоїть суб'єкт із його потребами. У ній споживач - всьому голова.

Маржиналістська революція проходила в два етапи. Перший етап охоплює 70-80-і роки XIX ст., другий етап (1890-і рр.) одержав назву неокласичної школи. Багато вчених починали маржиналістську революцію, а потім сприяли створенню більш глибокої неокласичної теорії.

Маржиналістську революцію здійснила блискуча плеяда таких учених, як Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх фон Візер (1851-1926), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914), Вільям Стенлі Джевонс (1835-1882), Френсіс Еджуорт (1845-1926), Леон Вальрас (1834-1910), Джон Бейтс Кларк (1847-1938), Альфред Маршалл (1842-1924) та ін.

У маржиналістів були свої попередники. Першим з основоположників граничного аналізу був Іоган фон Тюнен (1783-1850), що розробив теорію граничної продуктивності. Піонерами граничного аналізу були Антуан Огюстен Курно (1801-1877), що написав книгу "Математичні основи теорії багатства"; Жуль Дюпюї, що займався проблемою виміру корисності суспільних послуг; Герман Госсен (1810-1858), що сформулював закони граничної корисності. Однак праці зачинателів граничного аналізу залишилися незатребуваними суспільством. Усе добуте ними довелося відкривати знову, але їхнього досягнення ввійшли в сучасну економічну теорію.

Об'єктивна зумовленість маржиналізму поля¬гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи¬вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло¬жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс¬нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal — гра-ничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна його ідея — дослідження граничних економічних величин як взаємозв'яза¬них явищ економічної системи на різних рівнях — фірми, галузі, на¬ціональної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для ха¬рактеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржи¬нальною революцією» в економічній науці.

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії «граничної корисності», яка вико-ристовується в процесі аналізу поведінки споживача й математич¬ного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи — Ж. Дюпю та О. Курно.

Йоган фон Тюнен (1783—1850) — один із перших сформулю¬вав закони граничного аналізу в «економічній системі з метою дося¬гнення максимуму значень функції з багатьма змінними». Як дослід¬ник і практик Й. Тюнен у своїй книжці «Ізольована держава», пер¬ший том якої вийшов у світ 1826 р., дав на підставі власних теоре¬тичних опрацювань) ряд практичних рекомендацій щодо раціональ¬ного і прибуткового ведення сільського господарства. Основна ідея полягала в тім, що максимальний чистий дохід землевласник може отримати за умови, коли сукупність граничних витрат на факто¬ри виробництва буде тотожною граничній корисності продукту. Обґрунтовуючи свою тезу, Тюнен виходив із аналізу взаємодії фак¬торів виробництва, змінюючи почергово величину як окремих фак¬торів, так і ціни кожного з них.

Заслугою Тюнена є також розкриття механізму формування рів¬ня земельної ренти залежно від якості землі та її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції.Антуан Огюстен Курно (1801—1877) є не тільки одним із попе-редників маржиналізму, а й засновником нового — математичного напрямку в економічній теорії. У книжці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» він, спираючись на аналіз функціональ¬них залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й ни¬ні широко використовуються. Крім того, його аналіз ринку й ринко¬вих відносин уточнив такі категорії, як конкуренція, монополія, олі-гополія. А.Курно застосовує функції попиту і пропозиції для пояс-нення"формування ціни за ринкових умов, її еволюції, починаючи від чистої конкуренції до монополії. Основна ідея його концепції поляга¬ла в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей (виражених категоріями попиту і пропо¬зиції), що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається при цьому як грошове вираження стану рівноваги попиту і пропозиції.