Економічне вчення А. Сміта
З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи — це її можли¬вість одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визнача¬тись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на оди¬ницю свого товару.
Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одер¬жує, з власного погляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбуває¬ться і з супротивною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей щодо виробниц¬тва одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттям суб'єктивної цінності, проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а з принципу праці.
Отже, перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком одно¬значно. Основу цінності товару становить праця, уречевлена в това¬рах, які одержують з допомогою обміну на даний товар.
Як же вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший погляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути складові ціни, якщо вона визначається працею?
Річ у тім, що Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів у первісному суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коли виробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умов капіталізму, коли відбувається обмін живої та уре¬чевленої праці. Робітники стають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Щоправда, Сміт вважав, що робіт¬ники продають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна й реальна заробітна плата). За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує уречевле¬ної. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста. Третьою складовою цінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це заробітна плата, прибуток і рента». Відтак цінність Сміт визначає доходами.
Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. стала панівною.
Щодо третього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.
Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції) ринок працює як своєрідний регулятор природного тя¬жіння руху товарних потоків до Стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природний стан. Воно, пише Сміт, призводить часто до ре¬зультатів, протилежних тим, на які сподівались, і стримує зростання продуктивності праці. Щоправда, якась група або клас можуть мати вигоду від такого втручання, проте воно завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню — економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природної свободи, до дії «неви¬димої руки».Класи і доходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є ви¬дами доходів трьох різних категорій персоніфікованих економічних функцій, що відповідають трьом факторам виробництва: праці, ка¬піталу й землі. Власники кожного із цих факторів утворюють відпо¬відні класи: найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класи суспільства, їхні доходи є первинними. Усі інші групи і прошарки отримують вторинні доходи внаслідок перерозподілу.
Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода за нет Коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. За умов капіталізму найманий робітник отримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, іншу частину одержує власник капі¬талу як прибуток. Отже, Сміт бачив не принципову, а лише кількіс¬ну різницю між доходом простого товаровиробника і найманого ро¬бітника.
Сміт визначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю за¬собів існування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної плати підтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринку праці. Зниження заробітної плати до фізичного мінімуму загрожує робітникам вимиранням, а її значне під¬вищення, на думку А. Сміта, веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили на ринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почне знижуватися.