Літосфера, її елементи, процеси формування земної кори
Літосфера, її елементи, процеси формування земної кори
1. Будова літосфери та її рухи. Внутрішні сили Землі
Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре¬гатному стані й називаються літосферою - кам'яною оболонкою. Під літосферою залягає астеносфера - шар речовини мантії, який відзна¬чається підвищеною пластичністю і температурою, близькою до точки плавлення.
Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори.
Материкова кора складається з трьох шарів - осадового, гранітного і базальтового, її потужність на рівнинах сягає 30-40, в горах - 60-80 км. Потужність літосфери в районі материків становить 150-250 км.
Океанічна кора складається з осадового і базальтового шарів (граніт¬ний шар між ними відсутній). Потужність океанічної кори 5-10 км, потужність літосфери під океанами - 50-100 км.
Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки - літо¬сферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в'язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу: гір, океаніч¬них жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів-грабенів.
Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання - повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 10-12 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.
До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле¬труси.
Магматнзм - це сукупність явищ, пов'язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму - внутрішній (інтрузивний), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній (ефузивний), коли магма прориває зем¬ну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану (Тихоокеанське вогненне кільце), серединно-океанічних хребтів та зон розломів на материках.
У районах вулканізму зустрічаються гейзери - джерела, що періо¬дично викидають фонтани гарячої води (Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія).
Землетруси - раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів - розривні пору¬шення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розло¬му. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а та¬кож до зон розломів.
Сила землетрусів оцінюється за 12-бальною шкалою. Слабкі земле¬труси (1-3 бали) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. При катастрофічних землетрусах (11-12 балів) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.
Основні форми поверхні Землі
Основні форми рельєфу суходолу - рівнини та гори. Рівнини - великі ділянки земної поверхні з малими (до 200 м) переви¬щуваннями між сусідніми точками і незначними ухилами. За висотою над рівнем моря рівнини поділяються на:
- низовини - з абсолютними відмітками до 200 м (Амазонська, За¬хід но-Сибірська, Причорноморська та ін.);
- височини - з відмітками від 200 до 500 м (Середньоросійська, Подільська, Придніпровська тощо);
- плоскогір'я - з відмітками вище 500 м (Середньосибірське, Східно-Африканське та ін.).