Особливості будови земної кори, коефіцієнти горизонтального розчленування території, геоморфологічних досліджень

1. Показник густоти ерозійного розчленування (Кг, км/км2) характеризує довжину тальвегів ерозій¬них форм, що припадає на одиницю площі:

Формула 1.

де - сумарна довжина всіх тальвегів (серед них і постійної гідрографічної мережі), зафіксована картометричними роботами на досліджуваному во¬дозборі (див. табл. 48), км;

F - площа водозбору, км2.

Показник густоти ерозійної мережі є однією з найбільш поширених характеристик горизонтально¬го розчленування території. Саме таким способом визначається і широко вживана у науковій та технічній літературі густота гідрографічної мережі (річкової сітки), при розрахунках якої у чисельнику формули (1) враховується не загальна протяжність тальвегів еро¬зійних форм, а сумарна довжина постійних водотоків (річок, струмків, каналів).

При картографуванні показники густоти ерозій¬ного (або гідрографічного) розчленування розбивають¬ся на інтервали (наприклад: менше 1 км/км2, 1-2 км/ км2, 2-3 км/км2 тощо) і виносяться у легенду карти та показуються на самій карті якісним фоном - фарба¬ми або штриховкою.

Разом з тим показник густоти ерозійного розч¬ленування, що являє собою величину відносну (дов¬жина ерозійних форм відноситься до площі), усклад¬нює можливості співставлення горизонтального роз¬членування з іншими основними морфометричними показниками - глибиною розчленування та кутами похилу поверхні, оскільки останні представлені зде¬більшого абсолютними величинами і можуть визна¬чатися не тільки для площі, а й для будь-якої окремої точки на поверхні. Саме через цю обставину заслуго¬вують на увагу й інші способи оцінки горизонтального почленування.

2. Віддалення вододілів від місцевих базисів ерозії характеризується довжиною схилів, яка являє собою величину абсолютну, що знаходиться у функ¬ціональній залежності від глибини розчленування, тобто висоти схилу (h) та середнього кута його падін¬ня ( ):

Для побудови карт віддалення вододілів від таль¬вегів у межах кожного елементарного водозбору (на¬приклад, водозбору третього порядку) проводять се¬рію ліній падіння схилів, на яких відкладаються (почи¬наючи від тальвегу) рівновеликі відрізки, довжина яких призначається в залежності від масштабу карти та характеру рельєфу (наприклад, на картах масшта¬бу 1:25000 такі відрізки розмічають через 0,4- 1,0 см, що відповідає відстаням 100-250 м на місцевості). Рівновіддалені від тальвегів точки з'єднують плавни¬ми кривими, які й являють собою ізолінії віддалення від місцевих базисів денудації. Для унаоч¬нення карти площі між ізолініями доцільно зафарбо¬вувати або штрихувати.

За такою самою методикою будуються і карти довжини ліній стоку, проте на них віддалі вимірю¬ються у зворотному напрямку - не від тальвегів, а від вододільних ліній. Такі карти особливо зручні при вивченні інтенсивності поверхневої ерозії (пло¬щинного змиву, яротворення тощо), а відтак станов¬лять великий інтерес для практиків землевпорядку¬вання, екологів, агрономів, меліораторів та фахівців інших галузей господарства.

Зважаючи на працемісткість картометричних побудов при виконанні описаних вище робіт, на прак¬тиці дуже часто виконуються наближені обчислення, за якими визначається так звана середня довжина схилів (І0сх,м ). Наближеність оцінки середньої дов¬жини схилу пов'язана з припущенням, що основний тальвег проходить по центральній частині досліджу¬ваного басейну (в дійсності це буває дуже рідко), од¬нак, як показують спеціальні дослідження, подібні розрахунки цілком влаштовують практиків, особливо при проведенні робіт на значних за розмірами пло¬щах.

При цьому

(Тут коефіцієнт 1000 вживається для переведен¬ня довжини схилів у метри, оскільки і площа, і сумар¬на довжина тальвегів виражені у кілометровій сис¬темі).

Картографування середньої довжини схилів здій¬снюється за елементарними басейнами відповідно¬го порядку. При цьому, в залежності від призначення роботи, обираються ті чи інші інтервали, у межах яких відповідним забарвленням або штриховкою показу¬ються ареали поширення схилів однакової довжини