Сільське господарство
Закономірності розвитку сільського господарства. Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утво¬рює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господар¬ство, переробна промисловість, складське та холодильне господарство, оптові та роздрібні торгові підприємства, підприємства сільськогосподарського машинобу¬дування, сільськогосподарської хімії, сільськогосподарської науки, агробанки то¬що. В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою, в постсоціалістичних країнах такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів (АПК). У багатьох країнах, що розвиваються, також розпочалися аналогічні процеси, але агропромислова інтеграція знаходиться тут на початко¬вих рівнях розвитку. Коли ж йдеться про світове господарство, то систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані з ним галузі, називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.
Основу агровиробничої сфери світового господарства становить сільське госпо¬дарство - один з найдавніших видів людської господарської діяльності. В ньому й нині зайнято більш як 50 % економічно активного населення світу. Проте, якщо в країнах, що розвиваються, в сільському господарстві працює понад 2/3 зайнято¬го населення, а в окремих з них - 3/4, то в економічно розвинутих країнах - менш як 1/10, у США тільки 2,8 % економічно активного населення. У всій же агровиробничій сфері зайнята більша кількість працівників. Наприклад, у США на одно¬го зайнятого в сільському господарстві припадає понад 5 зайнятих в інших галу¬зях АПК, в Європі відповідно 2-2,5 чоловіка. Отже, навіть в економічно розвину¬тих країнах в АПК зайнято 1/5, а то і понад 1/4 економічно активного населення. У сільському господарстві 99 % продукції виробляє землеробство і тварин¬ництво. Інші галузі - аквакультура (розведення риби, молюсків тощо), використан¬ня комах (шовківництво та бджільництво) — відіграють незначну роль.
Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від кількох чинників: рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі - високомеханізова-не тваринництво), природних умов (пасовищне тваринництво в посушливих степо¬вих та напівпустельних районах), етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм - вбивати корів). У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату - рослинництво.
Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Тому дуже важливим для країн і регіонів є кількість сільськогосподарських угідь, зокре¬ма орних земель. Всі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 1/3 су¬ходолу (без Антарктиди), або 4,5 млрд гектарів. Трохи більше як 1/10 суходолу, тоб¬то близько 1,5 млрд гектарів, становлять орні землі та землі під багаторічними на¬садженнями, 1/5 частина суходолу знаходиться під луками і пасовищами.
Найбільші площі земель, що використовуються в землеробстві, - в Азії (майже 1/3 світових площ), значні вони і в Північній Америці та Північній Євразії (по 1/6 світових площ). Найбільш розораною є Західна й Центральна Європа, де в серед¬ньому під землеробством використовується понад 1/3 землі, а в окремих країнах навіть 1/2 і більше, наприклад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії тощо. Інтенсивно розорані також історичні райони землеробства в Азії, особ¬ливо в Східному Китаї, на Індо-Гангській низовині та в дельтах великих річок. Се¬ред країн світу найбільші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Ук¬раїна, Казахстан), США, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія.
Основним соціально-економічним чинником сільськогосподарського вироб¬ництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми зе¬мельної власності, характеру землекористування.
В економічно розвинутих країнах більша частина земельного фонду і основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені в фер¬мерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить дер¬жаві (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.У країнах, що розвиваються, картина більш строката. Пересічно понад 1/2 площ є общинними землеволодіннями або обробляються дрібними сімейними господарст¬вами. Виробництво тут напівнатуральне або дрібнотоварне. Другий за площею (але основний за виробництвом) сектор землекористування - великі землеволодіння. В Латинській Америці — це великі латифундії (фазенди), в країнах Азії та Африки - землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи, племінні вожді тощо). Але фео¬дальні відносини поступово замінюються капіталістичними, і все більшого значен¬ня набуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії), місцями фермерське господарство.
У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і агровиробництво пост¬соціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, кому¬ни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгор¬тається фермерське господарство, особливо в країнах Центральної Європи.