Географічні дослідження Поділля у працях польських вчених XIX сторіччя

Посилений інтерес до Поділля у ХІХ ст., цього порубіжного українського регіону, пояснювався як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками. Об’єктивні полягали в особливостях соціально-економічного та політичного розвитку Росії і Австро-Угорщини в ХІХ столітті, до складу яких входили подільські землі, а суб’єктивні в намірах цих держав-метрополій щодо використання ресурсів краю. Щодо Західного Поділля, то тут у цей період відбувалася боротьба за сфери впливу між австро-німецькими і польськими буржуазно-поміщицькими колами.

Те, що дослідженнями займалися переважно польські науковці, пояснюється тим, що кілька століть Поділля перебувало у складі Речі Посполитої, до 1831р. тут панували польська мова, католицизм, непорушні соціально-економічні позиції шляхти. У переважній більшості польських публікацій Поділля розглядалося в контексті історії і культури Речі Посполитої, як її невід’ємна частина, ідеалізувався польський період колонізації, обґрунтовувалось “право” Польщі на край. З іншої сторони ці дослідження дають нам можливість визначити тодішній стан географічної науки, дають багато цікавої інформації щодо особливостей Подільського регіону.

У ХІХ столітті через відсутність значних наукових осередків дослідження краю відбувалися стихійно і були прерогативою окремих вчених і ентузіастів, які на свій розсуд і уподобання безсистемно займалися накопиченням матеріалів з різних наукових напрямів, зокрема географічних. Великі зрушення у розвитку українського географічного краєзнавства сталися завдяки цілеспрямованій краєзнавчій діяльності В.Марчинського, М.Балінського, Г.Бельке, М.Ломніцького та інших подвижників. Їх зусиллями було закладено передумови зародження наукового українського географічного краєзнавства.

Першим, хто на початку XIX ст. спробував зробити фронтальне дослідження Подільських земель шляхом складання описів його міст і сіл, був педагог, католицький священик і вчений Вавжинець Марчинський (1778-1845). У 1820-1823 рр. В. Марчинський видав польською мовою свою головну наукову працю в трьох томах "Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії" [4]. У виданні, що було розраховане на відомче користування й на широкий загал читачів, уперше в історіографії подано узагальнюючий огляд природно-географічних умов та історії Поділля, а в другому та третьому томах уміщені різні за обсягом історико-статистичні довідки про всі міста, містечка й головні села губернії. В основу написання праці В.Марчинський поклав поточні архіви Подільської губернської канцелярії та наявну літературу з Польщі. Осторонь залишилися давньоруські літописи, численні документальні джерела ХІV-ХVШ ст., тому описи населених місць страждали поверховістю викладу, неточним датуванням, недомовками та іншими прогалинами. "Статистичний, топографічний і історичний опис Подільської губернії" фактично пробудив науковий інтерес до регіонального дослідження краю і породив місцевий краєзнавчий рух.

У своїй праці В.Марчинський докладно характеризує повіти Кам’янецький, Літинський, Могилівський, Ямпільський, Летичівський, Проскурівський, Ушицький, Вінницький, Брацлавський, Гайсинський, Ольго-польський та Барський, їх природу, населення, його господарську діяльність. Багаторічні спостереження та розвідки дозволили В.Марчинському змістовно описати положення повітів, їх повіти-сусіди, рельєф місцевості, корисні копалини краю, його гідрологічні особливості, рослинний і тваринний світ, кількість населення, види промислової та ремісничої, сільськогосподарської діяльності .

У 1843-1846 рр. з’явився тритомник Міхала Балінського і Тимотеуша Ліпінського "Старожитна Польща з погляду географічного, історичного і статистичного", в якому згадувалися подільські території та харак-теризувалися їх географічні особливості. [1]

Важливою подією у розвитку поділлезнавства було видання книги Густава Бельке «Нарис натуральної історії Кам’янця Подільського, який супроводжується короткими відомостями про праці вчених з предметів геології, палеонтології, ботаніки і зоології в Польщі в ХІХ столітті» (Варшава, 1859 рік) [2].

Значну увагу польський вчений приділяє розробці термінологічно-понятійного апарату як важливої складової географічної науки. У своїх працях Густав Бельке поряд з міжнародними термінами широко використовував краєзнавчі матеріали, зібрані на Поділлі. Разом з тим, він добре усвідомлював, що українська наукова термінологія повинна бути не регіональною, а загальнонауковою. Г.Бельке використовує таке поняття, як історія натуральна, яким зазначає все те, що відкрито, зібрано природничими науками.У своєму дослідженні Г.Бельке аналізує наукові праці С.Сташиця, користується складеними ним геологічними картами Польщі і прилеглих територій (1806), де було відображено і Поділля. Автор «Нарису» звертається також до наукової творчості Г. Гіжицького, який у 1809 році описав Медобори. Г.Бельке цікавили геогностичні подробиці околиць Подолу і Волині. Певну увагу Г.Бельке приділяє спискам рослин Поділля, складеним професором А.Анджейовським, опису мохів галицьких Лобажевського, а також опису “Про ліси Королівства Польського і західних губерній Росії” А.Полуянського. Г.Бельке цікавився також зоологією Поділля, яку характеризує посилаючись на Павла Білецького (натураліст, м. Вінниця). Власні ж дослідження Г.Бельке стосуються найбільше Кам’янця. Вчений характеризує його місцезнаходження, рельєф, клімат, мінеральні води, дає рекомендації щодо раціонального використання земель та лікувального ефекту мінеральних вод.