Соціально-політична позиційність Західного геополітичного реґіону України (географічний аспект)

Утвердження України як самостійної держави на міжнародному рівні зумовлює гостру потребу в пошуку партнерів та прихильників, що в міжнародній політиці називається геополітичним та геостратегічним партнерством. Воно покликане зосередити увагу на національних інтересах держави через призму міждержавних стосунків з метою реалізації власних геополітичних інтересів, що сьогодні реалізуються в політичному та соціальному напрямках. Саме в зв’язку з цим, на перший план виходить геополітика як наука, що розглядає простір під кутом зору політики і вивчає комплекс географічних, історичних, політичних та інших факторів, які взаємодіють між собою і впливають на стратегічний потенціал держави.

Неодноразово в багатьох працях науковців [1-4, 6, 7] та на державному рівні зауважувалось, що Україна має багато переваг перед іншими країнами щодо свого розміщення та ресурсного потенціалу. Стосовно ж геополітичного положення загалом, то серед науковців немає одностайної думки щодо її реґіональної “приналежності”. С. Пирожков, наприклад, вважає що Україна є виключно європейською державою, і таким чином її власні національні інтереси виявляються через загальноєвропейські структури [4, с. 31]. Водночас інші науковці вважають її біреґіональною. “Специфіка геополітичних координат України – зауважує Ф. Рудич, – полягає у її належності одночасно до двох реґіонів – Європи та Євразії, причому в обох Україна займає периферійне положення” [5, с.11]. При цьому, на думку В. Дергачова, В. Мадіссона та В. Шахова, Україна найбільшою мірою зацікавлена в утвердженні власної біреґіональності й підтриманні стабільних конструктивних відносин як у східному, так і в західному напрямах (що відповідає державній геополітичній стратегії), оскільки це дає можливість перетворитись в своєрідний геополітичний центр, міжнародний вузол комунікаційних зв’язків, який об’єднує і пов’язує народи Сходу і Заходу, Азії і Європи.

Але навіть не зважаючи на світові тенденції до глобалізації, в Україні збереглися риси індивідуалізації окремих територій держави (не хочеться говорити про відособленість чи сепаратизм). А тому не слід боятися вживання терміну “регіональна геополітика”, яка покликана структурувати державу як цілісну, просторово протяжну, різноманітну, певним чином організовану систему активних самодостатніх реґіонів. Головна її мета – досягнення позитивних результатів у регіоні, спираючись на науковий аналіз, прогноз і оптимальний вибір стратегії сталого розвитку, обґрунтовані конструктивні дії.

Визначення Західного реґіону України є досить складним, а тому можна погодитись з деякою абстрактністю цього поняття. О.І. Шаблій називає його Західним геополітичним реґіоном [7, с. 132] виділяючи тут історико-етнографічні території як Галичина, Буковина, Волинь, західну частину Поділля, що сьогодні охоплюють сім областей (Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Чернівецьку, Тернопільську, Волинську, Рівненську). Історична передумова була однією з ключових щодо ідентифікації цієї території як цілісної. Впродовж багатьох століть цей реґіон не лише розташовувалась на перехресті міграційних шляхів народів, а й торговельних шляхів. Якщо річкова система формувала зв’язки за лінією Північ – Південь, то сухопутні магістралі сприяли контакту Захід – Схід через її територію. Цей край був ареною важливих торговельних комунікацій між країнами Балтії та Середземномор’ям, Західною та Центральною Європою і навіть з Середньою Азією та Кавказом. Ще один момент – це історична традиція входження краю до більш демократичних державних утворень навіть в роки відсутності в Україні власної державності – уряди Польщі, Австро-Угорщини були більш толерантними ніж російський, наділяючи території правом автономії та самоврядування. Навіть сама територіальна близькість до демократичних та ліберальних держав Європи поклала свій відбиток на світогляд західних українців. Така широка географія наклала свій відбиток на менталітет місцевого населення, зокрема зробивши його більш демократичним, лояльним та мобільним.Щоправда слід зауважити, що всі ці геополітичні переваги у минулому нерідко перетворювались на вади, оскільки за відсутності надійних природних рубежів західний регіон постійно був об’єктом чужоземних зазіхань і численних експансій з боку сусідніх держав. Проте в наш час, який характеризується посиленням тенденцій цілісності і взаємозалежності світу, є всі підстави розраховувати на те, що згадані геополітичні переваги ніколи вже не обернуться вадами, а сприятимуть прискоренню розвитку території, зміцненню її внутрішньодержавної позиції. Але сьогодні в світовій геополітиці побутує дещо інша думка. Американський дослідник С. Гантінґтон вважає, що сучасну Європу, і Україну в тому числі, розділяють не ідеологічні, а культурно-цивілізаційні відмінності, коли західній цивілізації протистоять православна і мусульманська, стверджує, що “оксамитова завіса” культури замінила “залізну завісу” ідеології як найістотніша лінія поділу Європи. Ця лінія, на його думку пролягає уздовж сучасного кордону між Росією і Фінляндією та країнами Балтії, розтинає Білорусь та Україну, відокремлюючи греко-католицьку Західну Україну від православної Східної, а далі, обігнувши із сходу Румунську Трансільванію, сягає Адріатики, збігаючись з історичним кордоном між Габсбурською та Отаманською імперіями. Таким чином сучасне українське суспільство характеризується т.зв. розколотою свідомістю.

Твердження Гантінґтона про “роздвоєність країни” має своє підтвердження в соціологічних опитуваннях Центру Разумкова, проведеному весною 2003р., згідно з яким 61% західноукраїнських респондентів всеціло підтримують входження України в усі європейські структури (для порівняння, – на сході країни за “реанімацію” СРСР виступає також до 60% респондентів).