Урбанізація: за і проти

Основна причина того, що міста приваблюють мігрантів із сіл полягає у безробітті, спричиненому технічною революцією у сільському господарстві.

Матеріали досліджень свідчать: у країнах, що розвиваються, більшість мігрантів із села їдуть до міста вже з планами стосовно майбутньої роботи. Ще в селі вони за допомогою друзів чи родичів, котрі живуть у містах, шукають там роботу. 70% із них знаходять її за один місяць, а 94% - впродовж двох місяців.

Кілька слів про те, що міста тримаються на поверхні лише завдяки продовольчій підтримці та інвестиціям. Звісно, щось у цьому є. Низькі ціни, програми індустріалізації у 1970-х - на початку 1980-х років приваблювали багатьох людей до міст. Не дивно також те, що два найбільших міста Третього світу, Сан Пауло та Мехіко, розвивались найшвидше саме тоді, коли економіки Мексики й Бразилії зосереджувалися переважно на торгівлі. Однак міста не лише існують за рахунок економіки країн, а й допомагають її підтримувати.

Навіть найжорстокіші спроби стримати розвиток міст зазнали невдачі. З 1961 по 1978 рік уряд Китаю переселив 20 мільйонів громадян із міст у села. 1975 року Пол Пот вирішив звільнити міста Камбоджі, однак більшість переселенців повернулися назад. Інститут "прописки" в колишньому Радянському Союзі не зміг стримати переселення значної частини сільської молоді до міст.

Два інші аргументи проти розвитку міст - високий рівень злочинності та їх екологічні проблеми - спростувати дуже важко. Однак вважати, що розвиток міст загострить ці проблеми, а стримування зростання міст, навпаки, дозволить позбутися проблем злочинності та забруднення навколишнього середовища, було б принаймні нерозумним.

Останнім часом дедалі більшою проблемою стає негармонійний розвиток міст і передмість, коли зубожіння частини перших і розквіт останніх призводить до того, що бідні райони міст дають значно менше податків до казни, ніж багаті передмістя, що у свою чергу справляє вплив на соціальні та муніципальні програми, що фінансуються з місцевих бюджетів.

Міста та їх передмістя мають спільні економічні інтереси, однак ці інтереси рідко мають політичне вираження. У Сполучених Штатах уряди передмість обираються людьми, які залишили центр: переважно білими середніми власниками. Міські уряди обираються тими, хто, навпаки, приїхав із передмість - бідняками. Якщо міста й передмістя мають різні уряди, то расові проблеми й проблеми доходів ще більше загострюються.

Нині у західних містах діє чимало урядових програм допомоги бідним. Але те, як розподіляються кошти, часто спотворює економіку міст. Аби заохотити місцевих бізнесменів, уряди (як національні, так і місцеві) надають субсидії невеликим фірмам, які продають свою продукцію там, де виробляють. У такий спосіб стимулюється місцева економічна активність. Однак проблема полягає в тому, що це обмежує діяльність фірм і перетворює центри міст на своєрідні острови, ізолюючи їх від зовнішньої економіки. Така політика також не дає фірмам доступу до багатших ринків, які розташовуються як у передмістях, так і в центральних ділових кварталах.Ернандо де Сото, який провадив дослідження у Лімі, з'ясував, що для того, аби заснувати невелике текстильне підприємство, потрібно отримати 11 різних дозволів. Податок у такому разі становитиме 32 мінімальних платні. У місті Куала Лумпур, як з'ясував Світовий Банк, обмеження на будівництво сприяють зростанню вартості нових будинків на 50%, накладаючи податок, обсягом 3% щорічного прибутку. Загальна вартість будівництва в тому регіоні після сплати всіх рахунків дорогих міжнародних консультантів (таких як Світовий Банк), виконання різних бюрократичних операцій стає у тридцять разів дорожчим за вартість матеріалів та робочої сили, необхідної для будівництва.

Міста у всьому світі відчувають на собі вплив неоголошеної революції. Дедалі більше повноважень передається від центральних органів влади до місцевих. Приходять нові мери із новими поглядами. Національні уряди починають змінювати своє ставлення до міст. Результат - період експериментів, які свідчить: проблеми міст можна успішно розв'язувати.

Джерела:

"Спостерігач", № 19, грудень 1995 року

Матеріали журналів "The Economist" і "Time"