Урбанізація: за і проти
Однак міста збільшуються не лише територіально, а й зростає їх економічна вага. Міста у країнах, що розвиваються, вносять значну частку до національного прибутку. Наприклад, у столиці Перу Лімі проживає чверть усього населення країни, а її внесок до загального національного прибутку становить дві п'ятих. Третина усього національного доходу Бразилії припадає на Сан-Пауло, а населення цього міста - лише одна десята від усього населення країни.
Міста й передмістя розвиваються чи занепадають разом. Вони "розбіглися" у 1970-ті, оскільки переваги передмість - багато місця, кращі будинки та школи, чистіше повітря - цінувалися більше, аніж переваги міст - багато робочих місць та великі ринки. Міста й передмістя знову почали розвиватися разом, бо переваги міст було переоцінено у 1980-х, коли фінансове піднесення зробило їх надійнішими, ніж раніше.
Нові типи міст не особливо відрізняються від старих. Іноді вважають: старий континент уникнув усього найгіршого, що пережила Америка. Однак і там розквітають нові передмістя, а старі території занепадають. Розбіжності між ними лише у ступені розвитку, а не в різновиді. Американські міста поглинають території, які покоління тому були або селами, або незаселеними землями. У Європі ж великі міста поглинають містечка, що раніше були відокремленими від них. У містах Європи приділяють увагу розвитку центрів, а занепадають передмістя, забудовані у 19-му - на початку 20-го століття. В Америці занепадають райони між центром та передмістями. Однак загалом процеси на обох континентах дуже схожі, як і дедалі схожішими стають і самі міста. Вулицями міст усього світу їздять схожі машини і ходять люди, одягнуті в "стандартне" вбрання. Вікна крамниць у всьому світі рясніють одними й тими ж назвами: Нью-Йорк, Париж, Лондон, Токіо, Мілан, Лос-Анджелес. У всьому світі міста, що занепадали у 1970-х, нині дуже швидко "видужують": Нью-Йорк, Лондон, Париж, Чикаго. Ті, що розвивалися повільно, нині набирають темпів: Токіо, Барселона. Міста, котрі на той час тільки забудовувалися, нині зростають із небаченою швидкістю. Повсюди у містах розквітають передмістя й центри, а між ними - занепад і зубожіння.
Далеко не всі схильні вітати бурхливу урбанізацію, вважаючи зростання міст джерелом серйозних проблем. Ті, хто виступає проти міст, спрямовують свій гнів здебільшого на міста країн третього світу, які розвиваються найшвидше. Втім, частка їхньої критики стосується і західних міст. На їх думку, міста підтримуються штучно. До середини 1980-х чимало країн, що розвиваються, витрачали неймовірні кошти на те, аби забезпечити свої міста дешевими продуктами й дорогими інфраструктурними проектами. Це дуже подобалося міській еліті й городянам, від яких залежало існування уряду. Це також свідчило про переконаність уряду в тому, що чим більше інвестувати індустрію міста, тим краще країні. Індія, наприклад, зосереджувала всі зусилля з індустріалізації на спорудженні державних фабрик у містах. Комуністичні країни намагались забезпечити свої столиці, такі, як Москва чи Пекін, усіма продуктами харчування й споживчими товарами.
По-друге, міста дуже дорогі: урбанізація вимагає значних коштів на розбудову інфраструктури, комунальних послуг, додаткових асигнувань на розвиток соціальної сфери. Кошти, необхідні лише для будівництва житлових масивів та інфраструктури для мігрантів у азіатських містах у 1980-2000 роки, поглинуть усі внутрішні резерви цих країн.
Крім того, міста сприяють зростанню безробіття. У великих містах є лише два види ринку праці: добре оплачувані робочі місця у цивільних службах, банках й індустрії для привілейованих та виготовлення і продаж гамбургерів, виконання найбруднішої роботи, а то й зовсім нічого для мільйонів інших. Різниця платні між двома секторами міської економіки відбиває не різницю у продуктивності, а лише прагнення уряду вкладати якнайбільше коштів у цивільні служби та державну індустрію.Міста сприяють зростанню злочинності. На відміну від сіл та містечок, де невдовзі всі знають нову людину, великі міста переповнені незнайомцями. Безпека сусідів у більшості випадків залежить від поліції. Однак поліція не може стримувати злочинність самостійно. Чимала роль у справі стримування злочинності надається потенційним свідкам, котрі добре знають свої квартали та їх мешканців. Нарешті, міста виснажують ресурси, вимагаючи додаткових витрат на транспорт, який, крім того, забруднює навколишнє середовище. Міста потребують переробки і постачання води, пального й палива, продуктів харчування.
Однак, незважаючи на всі критичні зауваження, міста у всьому світі продовжують розростатися. Хоча в наведених аргументах проти існування міст є частка правди, на ділі сучасне і майбутнє міст не виглядає таким похмурим. Так, міста значно "дорожчі" за села. Розбудова нової інфраструктури коштує дуже дорого.
Досвід свідчить, що в країнах Третього світу такі витрати виправдали себе і виявились досить ефективними. Наприкінці 1980-х 73% індійських городян мали змогу користуватися очищеною водою, а у сільській місцевості - лише 56%. У третини міських жителів санітарні умови були нормальними, у той час коли майже ніхто в селі не мав навіть елементарної санітарії. Це є основною причиною того, що смертність немовлят і малюків у селах була вдвічі вища, ніж у містах. Постачання очищеної води та створення санітарних умов у сільській місцевості обійдеться значно дорожче, ніж у містах. Така ж ситуація і з робочими місцями. Створення нових робочих місць у містах коштуватиме дорожче, ніж у селах. Однак праця у містах стає дедалі продуктивнішою і витрати дуже швидко почнуть відшкодовуватися.