Депресивні регіони теорія і практика

Проте в єдиному грошовому просторі нікому в голову не приходить вводити категорію „інфляційний регіон” і складати окрему програму їх підтримки. Диспропорції, що виникають в результаті різних рівнів інфляції по регіонах, компенсуються абсолютно іншими способами (державні програми, міжбюджетні відносини та ін.) і не вимагають формування спеціальних програм підтримки інфляційних регіонів, оскільки боротьба з інфляцією – питання не міжобласного, а макроекономічного регулювання [9].

Прихильники включення в систему бюджетних витрат підтримки „депресивних регіонів” базуються на тому неспростовному факті, що необхідно компенсувати, з одного боку – безпрецедентний за своїми масштабами перерозподіл національного доходу, здійснений у роки існування колишнього СРСР, з іншою – невдалу ринкову кон’юнктуру та інші негативні чинники, які спричиняються до виникнення значних соціально-економічних проблем в окремих областях України [9].

Обидва аргументи практично безперечні. Дійсно, рівень бюджетної самозабезпеченості визначається вказаними чинниками, і фінансова підтримка регіонів, що опинилися в найбільш складному положенні, розумна і необхідна. Заперечення виникають тоді, коли мова починає йти про конкретні способи виділення одержувачів фінансової підтримки і форми її надання [9].

Щоб проаналізувати це питання докладніше, необхідно врахувати багатозначність поняття „регіон”. У якості депресивних регіонів можуть розглядатися наступні типи територій:

1. Адміністративні області.

2. Частини адміністративних областей (райони та групи районів).

3. Кілька адміністративних областей.

4. Суміжні частини різних областей України.

Спочатку розглянемо поняття „регіон” як синонім словосполучення „адміністративна область України”. Визначати одержувачів фінансової підтримки і розподіляти її можна на основі використання 10-12 показників, які характеризували б три головні критерії „депресивності” регіону: спад виробництва, низький душовий дохід і високе безробіття” [7]. Можливе застосування й інших критеріїв, проте суть не змінюється: необхідно підібрати групу індикаторів, які характеризували б соціально-економічне положення області, після чого визначати сам факт „депресивності” і розміри підтримки.

Але якщо розглянути критерії депресивності конкретно, то спостерігається вельми цікава картина. Наприклад, індекс продукції промисловості Херсонської області у 2004 р. становив 63% від рівня 1990 р., а у 2005 р. – 88% до рівня попереднього року, що відповідає найгіршому показнику в Україні – 27 місце. З іншого боку, однин з найвищих рівнів безробіття в Україні – у Черкаській області (5,2%), а індекс продукції промисловості у ній – один з найвищих (93% у 2004 р. від рівня 1990 р. і 114% у 2005 р. порівняно з попереднім роком – 6 місце в Україні). За рівнем середньомісячної заробітної плати у 2005 р. ці області формально знаходяться приблизно в однакових умовах 625 і 642 гривні (19-е і 20-е місце). Найнижчою є середньомісячна зарплата у Тернопільській області – 584 грн.

Виникає істотна проблема: як співвіднести ці абсолютно різні показники, щоб вирішити, який регіон „депресивний”, а який – ні. Підсумовувати показники в єдиній пропорції не можна, оскільки їх вплив на соціально-економічну ситуацію в регіоні не може бути однаковим. Об'єктивної методики визначення вагових коефіцієнтів в даній сфері не існує, і все залежить від точки зору експертів. Отже, на сьогодні практично неможливо буде довести у Кабінеті міністрів або іншому державному органі навіть перелік „депресивних регіонів”, оскільки представники Херсонщини наполягатимуть на пріоритетності показника спаду фізичного об'єму промислового виробництва, тернополяни – на низькому душовому доході населення області, а представники Черкаської області на пріоритетності рівня безробіття.Ситуація ускладнюється ще й тим, що застосування поняття „депресивний регіон” можливе і при розумінні під регіоном частини адміністративної області України, або територій декількох областей. „Депресивний” стан може бути властивим багатьом окремим районам чи місцевостям навіть у відносно благополучних областях, а у депресивних регіонах є, у свою чергу, місцевості відносно благополучні, такі, що явно не вимагають допомоги як депресивні. Тому програма підтримки таких регіонів повинна містити заходи допомоги і таким відносно невеликим місцевостям за межами виділених депресивних чи не депресивних регіонів або областей. Критеріями депресивності можуть залишитися ті ж параметри, що і для регіонів – областей України.