Депресивні регіони теорія і практика

Явище вертикальної диференціації рівнинних ландшафтів (ярусності ландшафтів) є відносно слабо вивченим, хоча й тривалий час знаходиться у полі зору географів-ландшафтознавців. Особливо це стосується питання визначення меж між різними (сусідніми) ландшафтними ярусами рівнин, якого практично не торкалися попередні дослідники ярусності ландшафтів. Останнє й визначило мету нашого дослідження.

Вивчення механізмів формування територіальних депресій і пошук шляхів оздоровлення відповідних територій є важливим науковим завданням. Прийняття Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” свідчить про визнання проблеми депресивних територій на загальнодержавному рівні. Водночас до сьогодні недостатньо вивченими залишаються критерії виділення депресивних територій, механізми впливу різних чинників на глибину та характер депресії.

Критерії виділення та характеристики депресивних територій наведені у багатьох публікаціях, а категорія „депресивні регіони” на різних рівнях обговорюється достатньо багато років. Зокрема В.С. Коломійчук у своїй фундаментальній праці [5] виділив п’ять типів депресивних адміністративних районів; детально депресивність території проаналізував i Ф.Д. Заставний [4]. Російські вчені Л.В. Смірнягін і Г.В. Билов [7] дали найбільш чітке, на нашу думку, визначення поняття депресивності регіону, яке однак не враховує традиційне розуміння „депресії”. Цим питанням присвячено роботи В.Н. Лексина [6], І.Д. Тургель [8] та інші.

У Законі України “Про стимулювання розвитку регіонів”, який набув чинності з 1 січня 2006 р., наведені ознаки депресивності, зокрема зазначено, що її критеріями є: найнижчі за останні п’ять років показники валової доданої вартості на одну особу; найнижчі щільність населення, природний приріст, обсяги виробництва продукції на одну особу, заробітна плата впродовж трьох останніх років, найвищі показники зайнятості в сільському господарстві [3].

Одним з напрямів нової системи компенсації міжрегіональних відмінностей пропонувалося зробити підтримку так званих депресивних регіонів. Поняття „депресивності” по відношенню до регіонів широко використовується багатьма дослідниками. Однак, за великим рахунком, кількість різноманітних визначень „депресивного регіону” відповідає числу дослідників. Не конкретизовано теоретичний зміст цього поняття та його особливості стосовно практичного використання.

Термін „депресивні регіони” важко віднести до класичних визначень вітчизняної географії або економіки. В зв'язку з цим доцільно розглянути, що ж може являти собою категорія „депресивні регіони” з погляду теорії та практики.

Оскільки в даному понятті присутнє слово „депресивний”, необхідно враховувати той сенс, який традиційно в нього вкладається. Так, у вітчизняній і зарубіжній економічній теорії депресія (depression) – „ситуація, для якої характерні падіння виробництва, тенденція до зниження цін і зростання безробіття... Характеризується кумулятивним процесом, при якому падіння попиту (інвестиційного і споживчого) спричиняє за собою зниження виробництва і веде до зменшення використання ресурсів, що в свою чергу підтримує попит на низькому рівні...” [1].

Дане визначення не підходить для опису української ситуації, оскільки падіння виробництва відбулося не тільки без зниження цін, але ще і з галопуючою інфляцією. При цьому зростання безробіття абсолютно не відповідало темпам економічного спаду. Необхідно враховувати і те, що економічний спад в нашій країні був викликаний принципово іншими явищами, ніж ті, які викликають депресію. Таким чином, якщо використовувати традиційне розуміння депресії, то „депресивних регіонів” в нашій країні у принципі бути не може, оскільки відсутній сам процес депресії в її класичному розумінні.

Швидше за все найбільш адекватною категорією для опису сучасної української ситуації є таке поняття, як стагфляція (stagflation) – „економічна ситуація, що характеризується поєднанням тенденцій застою або спаду виробництва з інфляцією” [2].

Проте повернемося до поняття „депресивних регіонів”. Л.В. Смірнягін і Г.В. Билов говорять: „депресивні регіони – території, які сильно і стійко відстають від інших за головними соціально-економічними показниками, зокрема за темпами розвитку” [7].

У обстановці спаду виробництва 1991-2001 рр., коли темпи розвитку у всіх областях були негативні, як і динаміка основних соціально-економічних показників, до „депресивних” (при трактуванні цієї категорії в розумінні Л.В. Смірнягина і Г.В. Билова) повинні були бути віднесені більшість регіонів України. Це підтверджує і визначення І.Д. Тургель „Депресивні регіони – це території, які в даний час відрізняються нижчими, ніж в середньому по країні, показниками соціально-економічного розвитку, але у минулому були розвиненими, а за деякими показниками займали провідне місце в країні”.Введення в існуючій обстановці терміну „депресивні регіони” до певної міри аналогічне введенню під час інфляції поняття „інфляційні регіони”. Можна навіть підібрати об'єктивні підтвердження необхідності введення подібної категорії, оскільки зростання цін відбувається нерівномірно по областях України і найбільш „потерпілі” об'єктивно потребують певної компенсації. „Інфляційними регіонами” (по аналогії з визначенням Л.В. Смірнягина і Г.В. Билова) тоді називатимуться всі регіони України, в яких рівень зростання цін вищий за середньоукраїнський.