Становлення та розвиток наукової дисципліни Географія туризму в Україні

У колишньому СРСР проводились дослідження у галузі культурної кліматології, оцінки природних умов відпочинку, поляризації урбанізованих і рекреаційних ландшафтів, проблемам рекреаційних ландшафтів, рекреаційного районування. Значному піднесені цього напрямку географічних знань сприяли також проведені Всесоюзні наради з проблем відпочинку і туризму у 1969, 1972, 1976 роках. Випущено колективні монографії. Розроблялася і сформувалася концепція про рекреаційно-географічний простір як основи подальшого розвитку теорії в рекреаційній географії та визначено головний об’єкт дослідження.

Відмінна риса радянської географії, полягає в тому, що вона до кінця 80-років ХХ ст. була суспільно-географічною дисципліною, яка вивчала територіально-рекреаційні системи (ТРС). Весь розвиток української географії туризму цього часу знаходився у фарватері російської (з певним піонерним значенням). З початку 90-х років ХХ ст. в Україні розпочався якісно новий період розвитку цього наукового напрямку.Так, у кінці ХХ ст. в Україні лише у Київському, Сімферопольському (Таврійському) університетах проводилась підготовка спеціалістів для туристичної діяльності. На сьогодні таких закладів понад 80 різних рівнів акредитації (на жаль, більшість із них є не географічними), тобто втрачається певна перевага і виникає нагальна необхідність переосмислення пройденого етапу, так і накреслення шляхів подальшого розвитку.

Нагадаємо, що курс рекреаційної географії читався у Сімферопольському педінституті ще в 1974 році. До цього моменту ця галузь обмежувалася лише науковими дослідженнями і не було навчальної бази для підготовки спеціалістів цього напрямку. З кінця 70-років ХХ ст. курс рекреаційної географії став стабільним на географічних факультетах як університетів, так і педагогічних університетів України.

На жаль, на сьогодні в Україні не має жодного навчального підручника з цього курсу, окрім, якщо можливо так назвати, спільного українсько-російського, а в той час радянського: (Мироненко Н.С., Твердо-хлебов И.Т. Рекреационная география. – М.: МГУ, 1981. – 208 с.) та вітчизняного цього періоду (Крачило Н.П. География туризма. – К.: Вища шк., 1987. – 208 с. і Крачило Н.П. Основы туризмоведения. – К.: Вища шк., 1980. – 120 с.).

Відомі також російські та польські видання із цього напрямку: 1. Котляров Е.А. География туризма и отдыха. – М.: Мысль, 1978. – 238 с.; 2. Николаенко Д.В. Рекреационная география . Учеб. пособ. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.; 3. Царфис П.Г. Рекреационная география СССР: курортологические аспекти. – М.: Мысль, 1979. – 311с. 5. Kowalczyk Andrzej Geografia turuzmu. – Warszawa: Wydawnictwo Naykowe PWN, 2001. – 287 p.

Відома низка навчальних посібників, які є незначними за обсягом, що видаються університетами. Такі публікації підготовлені вченими Таврійського, Львівського, Київського, Чернівецького національних універ-ситетів та Тернопільським педуніверситетом.

Окремо можна виділити навчально-методичні посібники, які містять поруч із основними науковими проблемами велику кількість регіонального фактологічного матеріалу.

Звичайно, що ця наукова дисципліна потребує негайної докорінної перебудови, не лише декомунізації, але і розробки наукового навантаження, що враховуює досягнення сучасних наукових видань.

Із середини 90-х років ХХ ст. предметом дослідження рекреаційної географії є вивчення геопросторових закономірностей поведінки людини у процесі рекреаційної діяльності і розміщення рекреаційних об’єктів.

Значні зміни у розвитку географія туризму в Україні спостерігаються із середини 90-х років ХХ ст. та початку ХХ ст. Ця пов’язано, в першу чергу, із захистом докторських дисертацій Крачила М.П., Бейдика О.О., Любіцевої О.О., та низки кандидатських дисертацій, а також виходом фундаментальних монографічних видань [1,2], та регіональних монографічних видань [3].

У монографії Бейдика О.О. [1] систематизовано методологічні основи та вдосконалено методику дос-лідження рекреаційно-туристичних ресурсів, розширено уявлення про їх структуру; поглиблено понятійно-термінологічний апарат рекреаційної географії та географії туризму. Проведено ресурсно-рекреаційну оцінку та паспортизацію адміністративно-територіальних суб’єктів України, обґрунтовано її рейтингове рекреаційне районування.

Монографія Любіцевої О.О. [2], розглядає теорії, методологію і методику дослідження геопросторових аспектів розвитку ринку туристичних послуг, механізм та закономірності його функціонування і територіальної організації на різних ієрархічних рівнях. Основна увага приділена структурно-типологічними ознаками туристичного ринку, принципам його сегментації, умовам та чинникам формування і територіальної організації індустрії туризму як основи розвитку та територіальної організації національного ринку туристичних послуг України висвітлюються на тлі світогосподарських процесів на етапі глобалізації.