Соціально-економічні фактори впливу на демогеографію регіону

У період становлення ринкових відносин в Україні відбулися докорінні зрушення в усіх аспектах життєдіяльності населення. Соціально-економічна криза зумовила загострення негативних тенденцій демографічного розвитку у всіх регіонах України, відбувся остаточний перехід відтворення населення до звуженого типу. Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміни у структурі потреб, цінностей, норм.

Кожна підсистема демогеографії по-різному зазнає впливу соціально-економічних чинників. Останні мають великий вплив на такі показники, як природний і механічний рух населення, його вікова структура, рівень урбанізації.

Ступінь сприятливості умов життя населення залежить, звичайно, від рівня соціально-економічного розвитку регіону. Під умовами життя розуміють сукупність всіх зовнішніх факторів, які впливають на життя людини.

За Г. Старостенко [6], серед соціально-економічних умов виділяються умови існування людини: матеріальні (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування та ін.), нематеріальні (різноманітні послуги соціально-інфраструктурної сфери – охорони здоров’я, освіти, культури, торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку та ін.) та суспільні відносини (форми власності, характер розподілу, трудова діяльність, сім’я та ін.).

Якість життя – це характеристика рівня та умов життя населення. Якість життя населення даної території визначається рядом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів. Серед об’єктивних факторів – споживання продуктів харчування, житлові умови, рівень зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, соціального забезпечення та ін., серед суб’єктивних – задоволення роботою і життєвими умовами, соціальним статусом індивіда, фінансовим становищем сім’ї тощо. До якісних характеристик життя належать показники, котрі відображають геодемографічну ситуацію (статево-вікову структуру населення, тривалість життя, природний і механічний рух, сімейний склад та ін.), захворюваність, рівень освіти, культури, зайнятості тощо.

Більшість країн використовують класифікацію показників якості й рівня життя населення, підготовану експертами ООН (1961 р.). Класифікація Європейської економічної комісії виділяє 8 груп показників якості життя. Найважливішими серед них є: споживання продуктів харчування, стан здоров’я населення, рівень освіти, коефіцієнт смертності серед немовлят, - що дозволяють проводити порівняння між країнами. Організація економічного співробітництва і розвитку розробила систему соціальних показників, які охоплюють 8 аспектів життєдіяльності: здоров’я, розвиток через освіту, зайнятість і якість трудового життя, відпочинок, стан споживчого ринку товарів і послуг, навколишнього середовища, особиста безпека, соціальні можливості і соціальна активність. Соціальний добробут родини є індикатором якості життя, тому після досягнення певного рівня добробуту особлива увага суспільства приділяється психосоціальним і духовним аспектам життя населення [3, с. 780].

Одним із показників, котрий в найбільш концентрованому вигляді характеризує якість життя населення, є здоров’я. Здоров’я всього населення є головним показником орієнтованості соціально-економічного та екологічного розвитку суспільства на користь людини і водночас важливим чинником такого розвитку. Виділяють такі чинники здоров’я: стан природного середовища, рівень споживання та пов’язаний з ним спосіб життя. На рівні індивіда впливають також біологічні чинники, включаючи спадковість. Ряд таких явищ, як загострення житлової проблеми та катастрофічне зниження доходів населення (що у свою чергу призводить до погіршення якісного та кількісного складу харчування та відмови від раніше доступних необхідних послуг), відображається не тільки на кількісних, а й на якісних параметрах захворюваності населення.

За Г. Старостенко [6, с.13] серед факторів здоров’я населення головним виступає рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Він включає в себе:

1.виробничо-господарську діяльність – включає умови праці, охорону праці, забруднення та охорону природного середовища;

2.рівень добробуту – включає рівень споживання: а) товарів (якість продуктів харчування, комфортність житла та ін.) і б) послуг (побутове обслуговування населення, охорона здоров’я, освіта, культура та мистецтво, державне страхування, соціальне забезпечення та ін.).Важливою проблемою демогеографії є суттєве зниження рівня життя населення. Це сталося внаслідок дії таких чинників: збільшення захворюваності, зростання дитячої смертності, зниження зайнятості та зростання безробіття, зменшення коштів на соціальне забезпечення населення, низьку забезпеченість житлом, складну екологічну ситуацію, зростання злочинності. Соціально-економічний розвиток визначає також рівень життя населення. Складні соціально-економічна та екологічна ситуації привели до падіння рівня життя значної частини громадян України, зростання смертності і захворюваності.