Демогеографічні особливості населення України
Вікова структура населення України свідчить про регресивний тип відтворення поколінь: в ній нараховується понад 14.3 млн. пенсіонерів, з них за віком – понад 10.3 млн. осіб, за інвалідністю – понад 2.0 млн.осіб. У розрахунку на 1000 жит. припадає понад 300 пенсіонерів.
Відбувається постійне скорочення економічно ефективної час-тини населення; частка людей у віці 15-24 р. – 15%, а 25-59 р. – 46,7%. Скорочення економічно активного населення призведе до ще більшого зростання рівня навантаження на населення працездатного віку. За шкалою ООН старим населення вважається тоді, коли частка людей у віці понад 65 р. становить більше 7%. В Україні вона загалом досягнула 15.9%, а серед сільських жителів – 19,8%. Тому населення країни оцінюють як дуже і дуже старе.
Важливими наслідками старіння населення, як відзначають західноєвропейські дослідники, є крім погіршення демографічних показників, ще й такі: зниження здатності до освоєння нових професій і застосування нових технологій, негативний вплив на ефективність виробництва, бо з віком величина зарплати збільшується, а продуктивність праці зменшується.
Прогноз вікової структури, складений Відділом демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України на 2026 р. показує, що частка людей пенсійного віку збільшиться до 24.7%, а дітей - зменшиться до 15%, відповідно збільшиться демографічне навантаження людьми старшого віку на працездатних людей. Ці показники уже в 2005 р. становили 23,8% (старшого віку) і 16,3% (молодшого віку), їх зміна відбувається значно вищими темпами, ніж передбачалась.
Дослідження вчених нашої країни підтверджує, що в сучасних умовах неможливо докорінно поліпшити вікову структуру населення внаслідок збільшення показників народжуваності. Тому статево-вікові піраміди населення все більше звужуватимуться при основі. Найголовнішим завданням, що стоїть у галузі поліпшення якісної структури населення є створення можливостей для підвищення якості життя всіх людей, ефективного використання як працездатного населення, так і соціального, культурного і трудового потенціалу населення старшого віку. Всебічне вивчення соціально-економічних характеристик різних вікових груп людей, особливо професійної придатності, яка пов`язана із віком і досвідом, дасть можливість переглянути деякі негативні моменти, пов`язані із старінням людей.
3. Міграції населення України Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції – це переміщення людей із зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму – іміграцією. Внутрішні міграції – це переміщення населення між різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.
Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції, організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення. Провідне місце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (або трудові) міграції. Їх структура подана на схемі, складеній М.Д.Романюком (2000 р.). Дехто із дослідників виділяє серед міграцій т.з. “маятникові”, тобто міграції напряму село-місто-село чи місто-село-місто, які здійснюють люди впродовж доби.
Вони живуть у селі (місті), їдуть на роботу в місто (село), повертаються назад додому в село (місто), здійснюючи поїздки за принципом маятника. Їх тільки умовно можна назвати міграціями, бо населення не змінює місця проживання. Такі поїздки правильніше називати “маятниковим” переміщенням людей.
Розглянемо особливості міграцій населення України, їх причини, спрямованість та обсяги у різні історичні періоди.
Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів. На кістках українських людей стоїть північна пальміра – місто Санкт-Петербург, яке будувалося ними та багато інших будов.