Демографічні дослідження у науковій спадщині професора Валентина Садовського

Валентин Васильович Садовський був одним з визначних вітчизняних демографів, що зробив вагомий внесок у демографію і демогеографію України. Його наукові праці присвячені актуальним проблемам демографії, економіки, економічної географії світу і України та соціології. Чільне місце у дослідженнях В. Садовського займає питання західноукраїнського пограниччя. Дану проблему у 20–30-х роках ХХ ст. вивчали С. Рудницький, М. Кордуба, М. Грушевський, В. Ґеринович, С. Томашівський, В. Кубійович, Т. Олесевич та ін. Особливо актуальною вона стала після окупації Польщею західноукраїнських земель і поразки Західноукраїнської Народної Республіки. Зрозуміло, що В. Садовський, який до того ж, з 1922 р. до кінця 1925 р. проживав на території тодішньої Польщі (зокрема у Львові), як український вчений-патріот висловив і свою позицію з даної проблеми.

Демографічні праці В. Садовського йшли в руслі розв'язання актуальних національно-політичних і наукових проблем того часу. Однак вони потребують наукового осмислення і на сучасному етапі. Між тим, як показав аналіз наукової літератури, дослідженням демогеографічних студій вченого сьогодні займається вузьке коло науковців. Зокрема, професор Львівського національного університету О. Шаблій, ґрунтовно вивчаючи наукову спадщину В.В.Садовського, здійснив аналіз праць вченого, у яких розглядаються питання розміщення, чисельності, національного та релігійного складу населення пограничних територій.

У демогеографічній проблематиці 20-30-х років ХХ ст. особливе місце посідало питання визначення України і північно-західної етнічної межі, тобто межі з Польщею і Білоруссю. Актуальність даного питання була зумовлена тим, що йшлося про збільшення чи зменшення нашої національно-етнографічної території. Але якщо західна межа галицько-українських земель стосовно південно-східної польської території не викликала особливого сумніву, то її північно-західне продовження на Холмщині і Підляшші було досить дискусійним. Українські демографи доклали чимало зусиль, щоб її якнайповніше обґрунтувати.

Зокрема, В. Садовський у статті „Північно-західна Україна в світлі статистики" розглядає територію північно-західних земель за окремими частинами: польсько-українське пограниччя, білорусько-українське пограниччя, Волинь. Свої наукові позиції В. Садовський вибудовує на національно-територіальному принципі розмежування з урахуванням історичної динаміки міжнаціональних стосунків, процесів денаціоналізації українського народу тощо. Крім того, він робить поправки на вірогідність матеріалів переписів населення (автор вважає, що перепис населення 1921 р. поступається за повнотою і правдивістю у порівнянні з переписом 1897 р.). Порівняння даних за релігійною і мовною приналежністю (вони значною мірою різняться) дає В. Садовському підстави зробити висновок, що "... у 1897 р. українці складали абсолютну більшість сільської людности в Грубешівському – 60%, Томашівському – 52%, Володавському – 64% повітах та відносну більшість у повітах – Холмському – 37,7%, Білопідляському – 48% і Більському – 42%. Сі повіти уявляють продовження безсумнівної української території Волині і складають з нею суцільну цілісність" [4, с.7-8]. Таким чином, за даними на кінець XIX ст. приналежність Холмщини і Підляшшя до українських етнічних земель не підлягала сумніву. Це автор статі підтверджує не лише даними мовної, але й релігійної статистики.У роботі „Людність західноукраїнських земель по польському перепису 30 вересня 1921 року" В. Садовський аналізує дані перепису у землях, історія яких пов’язана з різними державами. У першій частині статті аналіз торкається перепису у Східній Галичині, у другій – перепису у північно-західних землях. Необхідність вивчення та оцінки даних перепису населення 30 вересня 1921 року вчений обґрунтовує потребою встановлення демографічної ситуації, яка склалась на західноукраїнських землях внаслідок Першої світової війни та національно-демократичної революції. У роботі подано загальну чисельність населення, його поділ за статтю, віросповіданням і національностями. Аналізуючи дані з національного складу, В. Садовський вказує, що перепис 1921 р. відійшов від тих принципів, на яких стояли австрійські переписи. Як зазначає автор, „Австрійські переписи реєстрували не національність, а товариську мову кожного громадянина, причому жидівська мова (жаргон) не визнавалась окремою мовою і не реєструвалась. Перепис 1921 р. реєструє не товариську мову, а національність, яку визначає кожний громадянин сам так, як хоче, причому жидівська національність виділена в окрему" [ 5, 7]. На основі порівняння даних переписів 1900 р. і 1921 р. окремих громад з різних повітів В.Садовський робить висновок, що результати показують катастрофічні зміни в національному складі населення: „Трудно припустити, що такі зміни дійсно могли зайти; більш правдоподібним і ймовірним являється припущення, що вони просто сфабриковані переписом. Міркування наведені нами провадять до висновку, що даними перепису 1921 р. відносно національної приналежности до української національної групи користуватися не можна. Зменшення української національної групи в переписі 1921 р. переведено коштом збільшення польської національної групи" [5, с.23-24].

Завершуючи аналіз даних перепису 1921 року, дослідник робить такі загальні висновки:

- Через специфічні умови та неналежну організацію перепису у Східній Галичині було отримано результати, які показали меншу чисельність населення, ніж у дійсності. Точнішою була реєстрація римо-католиків і поляків, з меншою точністю і повнотою проведено реєстрацію інших віруючих і національних груп.