Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка
Мірило карти – 1:1680000. Такий незвичний масштаб пояснюється тим, що, очевидно, Величко використав російські топографічні карти, розмірність яких була у верстах. Це мірило відповідає 40-верстовому російському масштабу.
Через рік Г.Величко видає зменшений варіант мапи, під назвою "Мала народописна карта українсько-руського народу". Вона була поміщена в календарі "Просвіти" за 1897 р. і вийшла накладом 10000 примірників. Літограф карти той же – А.Андрейчин, однак якість її значно краща (особливо кольорове вирішення). Ця карта, з огляду на її ве-ликий наклад, відіграла ще більше значення для усвідомлення українцями своєї геокультурної ідентичності та формування української політичної нації.
Григорій Величко є автором першої географії України. Її він розглядав у межах тодішньої української суцільної етнічної території (УСЕТ). На жаль, ця праця через негативну рецензію Степана Рудницького залишилася незавершеною. Видруковано тільки два аркуші цього твору.
"Географія України-Руси" має два розділи з такими назвами: "Введенє (Вступ)" та "І. Частина" (незавершена). У "Вступі" виділено чотири частини: "Границі української території"; "Географічне положення"; "Поверхня" та "Геологічна минувшина українських земель". Границі української території визначаються так: Шляхтова (на крайньому заході), р. Нарва (на півночі), р. Елань (на сході), Прекоп (на півдні). Поверхня (площа) України-Руси складає 855 227 кв. км. Другий розділ "І. Частина" розпочинається характеристикою орографії. На просторі українських земель виділяються такі орографічні одиниці: А. Гори; Б. Доли. Гори поділяються на Карпати (Західні, Східні та Семигородські), Яйлу (Кримські гори) та Кавказ. Доли складаються з одинадцяти морфологічних одиниць: 1. Прикарпатська долина; 2. Прикарпатська височина; 3. Прип'ятсько-Дніпровська низовина; 4. Центральна височина; 5. Таврійська низовина; 6. Приазовська низовина; 7. Донецька височина; 8. Донська низовина; 9. Надволжанська височина; 10. Долина Волги; 11. Прикаспійська низовина.
На початку вступу Величко висловлює таке геокультурне зауваження, що границя УСЕТ: "... не держить ся зовсім природних меж, а проходить крутими лініями крізь гори, долини, ріки, багна і степи". Далі він, чи не вперше в українській географії, детально характеризує межу УСЕТ. Починає від Шляхтової на заході і послідовно описує українсько-польську, українсько-білоруську та українсько-російську границю. Після цього, на думку вченого, границя проходить по Чорному морю. Керченській протоці, Азовському морю, Перекопі і знову по Чорному морі, залишаючи, таким чином, за межами УСЕТ Крим. Далі слідує українсько-румунська (українсько-молдовська окремо не виділяється), українсько-угорська та українсько-словацька границя, як закінчується у тій же Шляхтовій. На прикладі українсько-словацької границі Г.Величко більше ніж сто років тому приходить до важливого геокультурного висновку про те, що русини (українці) пословачуються і часто тільки греко-католицький обряд вказує на українське походження мешканців.
Вчений застосовує цікаві геокультурні варіанти назв орографічних об'єктів України. Наприклад, Кримські гори він називає Яйлою, Подільську височину – Прикарпатською височиною, а Середньоруську височину – Центральною височиною.
У великій і фундаментальній статті "Географічні умови розвитку міст на Україні" (Харків, 1930 p.) Величко детально характеризує передумови виникнення і розвитку міських поселень у світі та в Україні. Аналізуючи світовий досвід, вчений серед іншого виділяє і такий геокультурний феномен, як схильність мешканців окремих народів до життя у містах. На його думку, цією прикметою виділяються особливо англійці, де б вони не жили. Багато великих міст є, наприклад, не тільки у самій Великій Британії, але і серед населення англійського походження в Америці та Австралії.За географічними умовами розвитку міст Г.Величко диференціює Україну на три райони: Полісся, Лісостеп і Степ. Характеризуючи, наприклад, Полісся вчений приходить до важливого геокультурного висновку, що тут довгі часи було пристановище для українського населення перед кочовими народами, що тут знаходиться первісна корінна українська територія. Від нападів кочовиків тут українці знаходили захист, відновлювали сили і знову розпочинали колонізацію чорноземного Лісостепу і Степу. Так діялося багато разів.
Загалом, Величко приходить до такого висновку: стародавня і густіше заселена територія, тобто Полісся і прилегла смуга лісостепу виявляють, за незначними винятками застій, а часто і занепад міських поселень. У середній смузі – в південному лісостепу – помітне деяке зростання міст, але не всюди. У степовій частині України міста розростаються, зростає і міське населення в цілому.
Отже, підсумовуємо. Геокультурний напрямок у науковій діяльності визначного українського вченого-географа кінця XIX – початку XX ст. Григорія Величка проявляється досить повно і різноманітно. Подальше дослідження геокультурної спадщини вченого є, безумовно, перспективним напрямком суспільно-географічних досліджень.