Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка

Українська географія культури кінця XIX – початку XX ст. представлена небагатьма працями. Особливе місце у ній посідає творчість Григорія Величка, яка в цілому та в культурно-географічному аспекті є недостатньо вивченою.

Дослідження діяльності Г.Величка у ділянці географічної науки тільки розпочинається. Відомі з даної проблематики праці львівського вченого-географа Павла Штойка, а також наші, зокрема. В них подається аналіз життєвого шляху та наукової творчості вченого в галузі географії загалом. У цих працях акцентується на картографічній спадщині вченого, а саме на його знаменитій "Народописній карті українсько-руського народу".

Григорій Величко народився 21 жовтня 1863 р. у м. Миколаєві (Галичина) у родині заможного українського селянина. Закінчив 1883р. українську (руську) академічну гімназію у Львові. У 1883-1889 pp. навчався у Львівському університеті – спочатку (1883-1886 pp.) на теологічному, а пізніше (1886-1889 pp.) на філософському факультеті. На останньому він захопився географією, яка визначила багато в чому його подальшу наукову кар'єру. Впродовж 1889-1892 pp. продовжував навчання у Відні (1889-1890 pp., географічні студії), Парижі (1890-1891рр., історико-філологічні студії), Санкт-Петербурзі (1891-1892 pp., знову географічні студії).

Повернувшись до Галичини, працював з 1892 р. у семінаріях та гімназіях, де викладав географію: спершу у Львівській учительській семінарії (1892-1893рр.), потім у Дрогобицькій (1893-1895 pp.), Перемиській (1895-1898 pp.), Станіславській (1898-1899 pp.) та Тернопільській (1899-1903 pp.) гімназіях. Згодом працює знову у Львівській учительській семінарії, а також у Львівській академічній гімназії. У 1925-1927 pp. викладав в Уманському сільськогосподарському інституті. З 1927р. і до смерті у 1932 p., на запрошення акад. С.Рудницького – співробітник Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (м. Харків). З 1929 p. керівник сектору біогеографії цього інституту.

Григорій Величко – учень Антоні Ремана, краківського геоботаніка, що став засновником першої в Україні кафедри географії у Львівському університеті (1882р.). Величко – перший український доктор філософії у ділянці географії (з лютого 1893 p.). Дійсний член НТШ з 1899 p.

Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка найповніше проявляється у працях "Галичина" (1892р.), "Народописна карта українсько-руського народу" (1896р.), "Географія України-Руси" (незавершена, 1902 p.) та "Географічні умови розвитку міст на Україні" (1930 p.). Найважливішою його геокультурною працею є, звичайно, фундаментальна "Народописна карта українсько-руського народу".

Велика стаття "Галичина" поміщена у багатотомному російському енциклопедичному словнику Брокгауза-Єфрона. Вона вся написана Г. Величком, за винятком короткої історичної частини. У статті автор, наприклад, наголошує на важливих геокультурних особливостях. Про те, що українці-горяни гірську систему (повністю, а не частково) називають не Карпатами, а Бескидами. До основних етносів краю належать поляки та малороси (русини), тобто українці, які на заході Галичини називаються русняками. Поляки є католиками, а русини – уніатами (греко-католиками). Величко характеризує стан освіти, науки, а також те, що геокультурно важливо, – музейної справи на Галичині. Енциклопедичний словник Брокгауза-Єфрона належав до найавторитетніших енциклопедій тодійшньої Російської імперії. Його перше 86-томне видання вийшло в 1890-1907 pp. у Санкт-Петербурзі.

У 1889 р. львівське товариство "Просвіта" через українського громадсько-політичного діяча, письменника і публіциста Михайла Павлика зверну-лось до визначного українського громадсько-політичного діяча, вченого та публіциста Михайла Драгоманова з пропозицією розробити карту розселення українського народу. Він був автором розділу про Україну у монументальному 19-томному географічному творі Елізе Реклю (1876-1894) Nouvelle Geographic Universelle. La Terre et les hommes (Нова всезагальна географія. Земля і люди). М.Драгоманов ніби погодився розробити карту. Учений планував, що технічним виконавцем карти стане французький картограф Перрон (Женева, Швейцарія), а видаватиметься вона у паризькому видавництві Ашета (там, де і щойно згадана праця Е.Рек-лю). Проте, далі справа не пішла. Чому так сталося – поки що не з'ясовано. Можливо, це пов'язано з переїздом у цьому ж 1889 р. Драгоманова з Женеви в Софію (М. Драгоманов, як відомо, проживав у 1876-1889 pp. у Женеві, а з 1889 р. і до смерті в 1895 р. – у Софії). Натомість, через три роки, у 1892 р. товариство "Просвіта" доручило розробити карту Григорієві Величку. Вже у грудні цього ж 1892 р. на засіданнях товариства "Просвіта" обговорювалася справа видання карти Величком, однак ця мапа під назвою "Народописна карта українсько-руського народу" вийшла тільки у 1896р.. Карту виконав літограф Андрій Андрейчин (псевд. також – Русин) зі Львова. Наклад – 2000 примірників.На "Народописній карті..." виділено 19 народів. Українці названі "українці русини". Показані сусіди – румуни, мадяри, словаки, поляки, білоруси, росіяни, а також черкеси і татари. Виділені дисперсно-діаспорні народи – болгари, німці, вірмени, греки, жиди, а також народи, розселені на південний схід від українців, – калмики, ногайці, кабардинці, чеченці, киргизи (казахи, – І. P.). У межах Російської імперії показані межі між губерніями. Maпy доповнюють чотири карти-врізки: 1. "Гіпсометрична карта малоруських земель"; 2. "Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій"; 3. "Осади малоруські в Угорщині полудневій"; 4. "Край приамурський". Своїми картами-врізками: "Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій" та "Край приамурський" Г.Величко, чи не вперше, виділив два великі регіони українського колонізаційного освоєння в північно-східній Євразії, відомі пізніше відповідно під назвою "Сірий Клин" і "Зелений Клин".