Сфера охорони здоров’я як об’єкт дослідження суспільної географії (теоретико-методологічні та прикладні аспекти)

Серед головних причин смертності ведуче місце займають хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби органів дихання, серцево-судинні хвороби, а також нещасні випадки, отруєння та травми, які в купі складають 88,5% [2]. Зростає також рівень захворюваності на розлади психіки та поведінки через вживання алкоголю, значно зросла захворюваність на алкогольні психози (майже у два рази за 10 років), відповідно зросла і смертність від отруєнь алкоголем. За даними [7], у загальній кількості померлих за період січень-травень 2004 року, від хвороб системи кровообігу померло 63,5%, від новоутворень – 11,5%, від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших зовнішніх дій – 8,95, від хвороб органів дихання – 3,9%, від хвороб органів травлення – 3,4%, від інфекційних та паразитарних хвороб – 1,9%.

Болючою проблемою для України залишається смертність дітей до 1 року, що характеризує в значній мірі стан соціально-економічного розвитку країни, стан соціальної та санітарно-гігієнічної допомоги населенню, загальний рівень розвитку системи охорони здоров’я та спосіб життя різних верств населення. Особливо значне підвищення рівня смертності немовлят спостерігалось у 1993-1995 рр. (14,9, 14,5. 14,7 проміле відповідно). Для порівняння зазначимо, що аналогічні показники в розвинених країнах Європи складають: у Фінляндії, Австрії, Данії – 4 проміле, Німеччині та Нідерландах – 5 проміле. І хоча в останні два роки цей показник дещо зменшився, говорити про стабілізацію ситуації із зміцненням здоров’я немовлят неможливо. Безумовно заслуговують на увагу позитивні кроки уряду щодо покращення ситуації, зокрема, покращення державної політики щодо охорони материнства та дитинства на законодавчому та виконавчому рівнях, стимулюванні народжуваності в країні, але ці заходи ще досить недосконалі, а їх результати важко передбачувані на майбутнє.

Складною для України є медико-соціальна проблема поширення хронічних неінфекційних та інфекційних хвороб, серед яких окрім вже зазначених хвороб системи кровообігу, небезпечними виступають злоякісні новоутворення, ендокринні та алергічні захворювання, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, хвороби, що передаються статевим шляхом тощо. Особливу занепокоєність викликає епідеміологічна ситуація з розповсюдженням туберкульозу, починаючи з 90-х років минулого століття. Щорічно реєструється більше 27 тис. нових випадків захворювання на цю дуже небезпечну хворобу, яка в Україні охоплює не лише традиційно соціально незахищені верстви населення та контингент так званого ризику, а й цілком нормальні в соціальному плані частки населення (70% хворих на туберкульоз становлять соціально незахищені особи, тобто перебувають за межею малозабезпеченості, 17% - соціально дезадаптовані особи, а 5% - становлять цілком забезпечені люди) [5]. Перший випадок ВІЛ/СНІД-інфекції в Україні було зареєстровано в 1987 році, а станом на 1 жовтня 2003 року зареєстровано вже 59 тис. 397 випадків ВІЛ-інфікованих, серед яких 3 992 дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. СНІД діагностовано у 5 436 хворих, з яких 3 114 – померли. Переважну більшість інфікованих становлять молоді особи віком 20-39 років, поширюється інфекція серед підлітків. Щороку відмічається біля 7-8 тисяч інфікованих. Особливо стрімко цей процес відбувається в Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Миколаївській областях, АР Крим та місті Севастополі. Але насправді, як вважають спеціалісти, картина набагато складніша, ніж офіційна статистика, експерти називають не менше 1% дорослого населення вражених небезпечною інфекцією [8]. Основними шляхами інфікування ВІЛ в Україні є вживання ін’єкційних наркотиків та статевий.

В умовах нестабільної соціально-економічної ситуації стресовий стан відчуває значна частка населення України, що призводить до широкого поширення психічних захворювань, часто з ускладненнями їх перебігу, тенденцій до змін класичних форм, інвалідизації психічно хворих. Особливо характерною є зазначена тенденція в містах та промислових поселеннях міського типу (Донбас, Придніпров’я, Південний Схід, деякі регіони Західної України тощо), де через економічну нестабільність та занепад виробництва багато людей, а часто цілі сім’ї втрачають роботу і засоби до існування. З попередньою пов’язана і проблема розвитку наркологічних хвороб, провідне місце серед яких займають хронічний алкоголізм та алкогольні психози і наркоманія.Суспільно-географічний аналіз рівня й структури загальної захворюваності в межах держави і в окремих її регіонах необхідний для покращення медико-демографічної ситуації, вироблення активних важелів державної та регіональної політики в цьому відношенні. Головне завдання зазначених досліджень полягає в пізнанні основних закономірностей формування здоров’я населення, динаміки основних його показників з метою оцінки ефективності профілактичних заходів, розробки більш обґрунтованої програми розвитку системи охорони здоров’я населення в цілому і окремих його соціальних та вікових груп, зокрема.

В основних законодавчих актах України охорона здоров’я визначається як система заходів, "…спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя…" [5, с.100]. При цьому систему охорони здоров’я можна визначити як комплекс, що охоплює державні і громадські заходи і заклади правового, економічного, соціального, освітньо-культурного, організаційного, санітарно-гігієнічного, технічного, проти-епідемічного, суто медичного характеру, основним завданням якого є створення максимально можливих, оптимальних умов життя та праці осіб працездатного віку, гармонійного фізичного та психічного розвитку дітей та підлітків, а також запобігання хворобам, лікування їх, подовження тривалості активного життя і працездатності, збереження та зміцнення здоров’я населення. Система охорони здоров’я охоплює своєю структурою комплекс закладів лікувально-профілактичної допомоги, охорони здоров’я матері та дитини, санітарно-епідеміологічної служби, санаторно-курортної допомоги, медикаментозної допомоги, медико-соціальної експертизи, санітарної та медичної освіти, санітарної та загальної медичної статистики, медичної науки, медичної, хіміко-фармацевтичної, мікробіологічної промисловості, промисловості медичного приладобудування та медико-інструментальної тощо. Окремі складові системи охорони здоров’я можна розкласти на підсистеми, які виконують більш вузькі функції, наприклад, система лікувально-профілактичної допомоги, яка включає відомчі напрямки (допомога міському, сільському населенню, робітникам та службовцям різних галузей промисловості, транспорту, будівництва тощо), позалікарняну, стаціонарну, амбулаторно-поліклінічну, швидку і невідкладну, спеціалізовану медичну допомогу. Номенклатура закладів охорони здоров’я населення затверджується Міністерством охорони здоров’я України, а вся система функціонує на основі Конституції України.