Сфера охорони здоров’я як об’єкт дослідження суспільної географії (теоретико-методологічні та прикладні аспекти)

Актуальність проблеми. Конституцією України та Основами законодавства України про охорону здоров’я гарантовано всім громадянам право на охорону здоров’я та необхідну медичну допомогу. Здійснюватися це має завдяки державного фінансування соціально-економічних, оздоровчо-профілактичних, медико-санітарних заходів та програм, а також створення відповідних умов для розвитку ефективного і доступного всім верстам населення медичного обслуговування, формування оптимальної мережі закладів охорони здоров’я, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, сприяння розвитку закладів сфери охорони здоров’я всіх форм власності тощо. Проте розбудова українського демократичного суспільства відбувається досить складно в умовах формування ринкових механізмів, складних трансформацій в політичній, соціально-економічній сферах, а тому сфера охорони здоров’я як і інші галузі сфери послуг переживає досить складний період і потребує не лише покращення бюджетного фінансування, а й наукового обґрунтування для її подальшого реформування у відповідності до соціального запиту та світових і європейських вимог і стандартів. Особливо складною є проблема охорони здоров’я в аспекті розвитку окремих регіонів України, що потребує термінової зміни ситуації. Суспільна географія як спадкоємниця більш відомої за радянські часи економічної та соціально-економічної географії накопичила значний науково-методичний досвід дослідження складних суспільно-географічних (економіко-географічних) систем. Крім того, вона досконало володіє методами просторово-часового аналізу, а тому може внести вагомий вклад у вирішення складних проблем сьогодення, в тому числі і територіальної організації, пошуку механізмів реформування та оптимізації системи охорони здоров’я в Україні.

Метою дослідження є показ можливостей суспільної географії в дослідженні охорони здоров’я як складної, суспільно-географічної системи і складової сфери послуг.

Аналіз попередніх досліджень показує, що комплексно сфера охорони здоров’я України фахівцями-географами не розглядалася. Є дослідження присвячені теоретичним засадам розвитку медичної географії (В.О.Шевченко та Л.Т.Шевчук), медико-географічним основам здоров’я дитячого населення за матеріалами Хмельницької області (О.Я.Романів), окремі публікації на цю тему (В.А.Барановський, І.І.Даценко, Ю.П.Лісіцин тощо).

Регіональні дослідження колишньої радянської соціально-економічної географії зосереджувалися в межах двох основних підходів: галузевого та районного. Перший пов’язаний з досягненнями так званої школи Дена, а другий, з іменами видатних географів того часу – М.Баранського, М.Колосовського, І.Вітвера, Ю.Саушкіна та ін. Саме ними було започатковано ряд понять та концепцій, які складали теорію і методологію, поняттєво-термінологічний апарат колишньої соціально-економічної географії і відповідали державному запиту, а саме: вимогам жорсткої централізованої планової економіки, ресурсоспоживчому типу виробництва, нівелюванню соціальної складової перед економічною в державних планах, програмах тощо. Сьогодні в нових умовах функціонування й розвитку світової спільноти в цілому і України як її важливої складової, змінюються погляди на розвиток багатьох наук про суспільство та природу, що в повній мірі відноситься і до суспільної географії, загальним об’єктом якої виступає, на думку Олега Шаблія, людське суспільство з головним елементом – людиною, які слід трактувати як "…найвищий вияв розвитку природи і суспільства, як соціоприродних компонент, найголовнішою властивістю якого є духовність. Фундаментальною метою людського існування стає осягнення духовних цінностей. Все інше – це лише засоби такого осягнення…." [11, с. 10]. Отже, на думку вченого, в наш час, коли відбувається перехід до інформаційного суспільства, "…перед суспільною географією постали небачені раніше проблеми власне наукового, культурно-духовного, а в цілому гуманістичного порядку…….вона знову, але вже на нових методико-методологічних і теоретичних засадах, трансформується у географію людини, стає людинознавчою наукою, тобто антропогеографією…" [10, с. 5]. В зазначеному аспекті, підтримуючи позицію автора, зазначимо, що сфера охорони здоров’я є визначальною соціально-духовного благополуччя людини як особистості та суспільства загалом, а тому виступає важливою складовою, об’єктом дослідження суспільної географії.Теоретичні та прикладні досягнення колишньої соціально-економічної географії є досить значними і дозволяють досліджувати різні аспекти територіального поділу праці, проводити районування території за окремими та комплексними показниками, визначати особливості територіальних структур різних сфер господарства, в тому числі і соціальної сфери, встановлюючи взаємозв’язок об’єктів та складових елементів через розгляд інфраструктури, визначення пропорціональності складових елементів, взаємозв’язків та взаємозалежностей через механізми регіональної геополітики та територіального управління тощо. Відомий російський економіко-географ П.Я.Бакланов [1] на прикладі розгляду територіальних структур господарства в сучасних ринкових умовах показує нові науково-практичні можливості економічної географії та вказує на необхідність розширення предмету її дослідження. Поширюючи цю думку на необхідність дослідження соціальної сфери, до якої відноситься і сфера охорони здоров’я, зазначимо, що ці дослідження відносяться до предмету суспільної географії й мають проводитися на основі принципів комплексності, послідовності, регіональності тощо.

Викладення основного змісту досліджень. До нових методологічних та теоретичних засад суспільної географії, на нашу думку, відноситься розбудова та переосмислення, в першу чергу, її поняттєво-термінологічного апарату, введення та тлумачення нових понять соціальної реальності як об’єктів її дослідження, пошук та розширення методики досліджень, втілення нових інформаційних технологій, застосування міждисциплінарних досліджень, зокрема, синергетичного підходу тощо. Так, багато основоположних понять соціально-економічної географії не втрачаючи своєї актуальності, потребують нового обґрунтування і тлумачення. Це стосується, зокрема, понять ТПП (територіального поділу праці), ТОС (територіальна організація суспільства), ЕГП (економіко-географічного положення), економічного району, ТВК (територіально-виробничого комплексу) та ін. Потребують подальшого дослідження такі поняття, як "суспільно-географічний та соціально-географічний процеси", "менталітет соціуму" та багато інших. Зазначимо з цього приводу думку російського соціоекономіко-географа В.Шувалова, який говорить про необхідність нового підходу до осмислення багатьох усталених понять соціально-економічної географії і на цій основі підняти рівень її досліджень у відповідності з такими процесами, як "… формування глобальних і міжрегіональних інформаційних систем, електронний обіг цінних паперів і грошей, наростаюче віртуальне спілкування, всезагальна соціологізація, гуманізація, глобалізація, зростання відкритості суспільства…." [12, с. 15]. Це стосується і такого важливого поняття, як ТОС, переосмислення його основних факторів, що вимагає перейти від "…пошуку оптимального розміщення" закладів, в даному випадку, сфери охорони здоров’я до "…розміщення сукупності або окремих технологій,,," або об’єктів на вже існуючому соціально-економічному каркасі для підсилення "…гнучкості, еластичності…" системи і її окремих ланцюгів, а також розгляду таких важливих факторів ТОС, як: трудоресурсного, транспортного, комунікаційно-інфраструктурного, фактора власності, інституціо-нального, екологічного, поведінкового, національного, фактора регіонального менталітету населення, а також врахування принципових змін в процесах урбанізації, суспільних пріоритетах розвитку, підвищення відкритості суспільства, зростання протиріч у взаємодії між вертикальною та горизонтальною гілками владних структур тощо.