Соціальні товари та соціальні проблеми світу: суспільно-географічний вимір
Соціальні проблеми в сучасному світі проявляються все гостріше, притягують до себе все більшу увагу дослідників різноманітних наукових напрямків. Не повинні стояти осторонь і суспільні географи, тим більше, що географічні аспекти соціальних проблем автоматично проявляються у змісті соціальної географії, а також повинні знайти відображення у курсах „Географії світового господарства", „Економічної та соціальної географії України" тощо. Географічний підхід до розгляду соціальних проблем сприятиме успішній перебудові соціального сектору України на ринкових засадах, що нині відбувається. Зокрема це стосується реформи системи соціального захисту населення (або так званої пенсійної реформи), вирішенню проблеми бідності, перебудови на ринкових принципах системи охорони здоров'я тощо.
Наукові джерела та публікації з даної проблематики досить чисельні, у т.ч. суспільно-географічні (досить згадати лише доповіді Я.Б.Олійника, К.Нємець та Л.Нємець, Л.Шевчук на Міжнародному науковому семінарі до 60-річчя кафедри економічної і соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка „Львівська суспільно-географічна школа у національному та європейському вимірах" (Львів, 19-20 травня 2005 р.) [1; 2; 3]. Однак суспільно-географічної інтерпретації проблеми виробництва, розподілу та споживання соціальних товарів, що є основою соціального сектору ринкової економіки, отже і соціальної географії, а також концепції „суспільного вибору", поки що виконано не було.
Метою є, по-перше, розкрити особливості суспільно-географічного аналізу та шляхів вирішення соціальних проблем світу. По-друге, охарактеризувати сутність соціальних товарів та їхній поділ. По-третє, висвітлити зміст новітнього напрямку дослідження соціальних проблем - „суспільний вибір" (Рubliс Сhоісе). І, нарешті, по-четверте, показати сутність та регіональні особливості основних світових соціальних проблем, а саме соціального захисту населення, проблеми бідності та охорони здоров'я та їх зв'язок з соціальними реформами в Україні [4].
Основу соціальної сфери світового господарства становить виробництво, розподіл та споживання соціальних товарів та послуг. Які ж товари відносяться до соціальних і як їх відрізняти від ринкових? Як найбільш ефективно розподілити соціальні товари, і яка в цьому роль держави? Які соціальні проблеми сучасного світу є найгострішими, і якими є шляхи їх вирішення? Відповіді на ці та інші питання, пов'язані з особливостями розвитку соціальної сфери та проведенням ефективної соціальної політики, надає новітній науковий напрямок „суспільний вибір" (Рubliс Сhоісе), який входить до курсів „Економіка світового господарства" та „Географія світового господарства", що викладаються автором на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ринок розподіляє товари та послуги, які називаються приватними. Ці товари знаходяться у приватній власності продавця. За певну плату він передає право власності на ці товари покупцеві, який приватно їх споживає. На відміну від цього соціальні товари знаходяться у колективній (суспільній) власності. Приватні ринки не є в змозі забезпечити їх оптимальний розподіл і споживання через дві причини. Перша - ці товари не підлягають „правилу виключення" (споживачі, які не заплатили за товар, виключаються з процесу його споживання). Друга - ці товари не підлягають „правилу споживацького суперництва" (якщо один споживач сконсумував товар, то наступний цього зробити вже не зможе). Соціальні товари поділяються на три групи: 1) суспільні (вони надаються виключно суспільством, наприклад, національна оборона держави, її суспільна безпека, система судочинства тощо); напівсуспільні (можуть надаватися як державою, так і приватними сектором (це освітні, медичні, культурно-мистецькі послуги); 3) товари загального користування (повітряні, водні (Світовий океан), рослинні, тваринні ресурси).Роль держави полягає у стриманні надлишкового споживання останньої з наведених груп соціальних товарів та у стимулюванні споживання суспільних та напівсуспільних товарів [5, 804].
Соціальні товари мають не лише національний, але й міжнародний вимір. Так, міжнародна безпека є суспільним товаром, міжнародна освіта - напівсуспільний товар, а світові природні ресурси - це товари загального користування.Фінансування виробництва та споживання соціальних товарів бере на себе держава, приміром, суспільні товари фінансуються нею повністю, а джерела коштів для цього складають прибутковий податок, ПДВ, податок на власність та ін. Напівсуспільні товари підлягають правилу виключення, тому головна проблема їхнього фінансування - встановлення оптимального розподілу коштів між державою та споживачами. Отже, кожна з трьох груп соціальних товарів має проблему ефективного використання ресурсів: суспільні товари приносять вигоду всьому суспільству, але їхнє надання приватним сектором неможливе; напівсуспільні товари можуть вироблятися і в приватному секторі, але в недостатньому обсязі; товари загального споживання споживаються надлишково, тому що вони безоплатні. В кожному випадку участь держави є намаганням забезпечити і контролювати ефективне використання соціальних ресурсів.
В приватному секторі світового господарства люди виражають свій вибір тим, що вони „голосують" грошима. В державному секторі рішення про використання ресурсів відбувається через двоступеневий процес: спочатку населення країн обирає парламент, а він голосує за певні рішення. Невдалий результат буде, коли вибір виборців і дії обраних осіб призведуть до неефективного використання ресурсів. Яким чином забезпечити вдалий суспільний вибір? Одна можливість - це метод досягнення консенсусу, коли всі - „за". Але цей метод вимагає дуже багато часу і зусиль на досягнення рішення, а також пов'язаний з можливістю шантажу (коли група осіб або навіть одна особа може вимагати поступок, інакше буде голосувати "проти"). Тому найбільш прийнятним у демократичних суспільствах є метод більшості (мажоритарне правило), за яким рішення приймається простою (50% плюс один голос) або кваліфікованою більшістю (2/3 або % виборців).