Роальд Амундсен
Чим вище підіймались мандрівники, тим гіршою ставала погода. Коли вони досягли відмітки 5600 м і зупинились ночувати, здійнявся буран, що тривав декілька днів. Але з загальної згоди було вирішено не чекати закінчення бурану, а йти далі.
Тільки недалеко від полюса закінчились пасма гір, і перед мандрівниками відкрилось досить рівне плоскогір’я.
14 грудня 1911 року учасники експедиції досягли полюса. Він був, за вимірюванням Амундсена, на висоті близько 3000 м над рівнем океану. Зібравшись у коло, мандрівники привітали один одного з перемогою і встановили норвезький прапор. Але, щоб їх не звинуватили в тому, що вони не дібрались до самого полюса, двоє членів експедиції, Хансен і Бьоланд пройшли ще сім кілометрів.
Три доби мандрівники пробули на полюсі, проводячи спостереження. Стояла гарна, сонячна погода. Збираючись назад, в палатці Амундсен залишив листа норвезькому королю Хокону VII з коротким звітом про похід і лаконічне послання своєму супернику – Роберту Скотту. Потім Амунсен та його супутники благополучно повернулись на свою базу, у бухту Китову, де їх вже чекав „Фрам”, щоб відвезти їх на батьківщину.
Через місяць, 18 січня 1912 року , до норвезької палатки на Північному полюсі підійшла полюсна експедиція Роберта Скотта. На зворотному шляху Скотт і чотири його товариші загинули в льодовій пустелі від виснаження та холоду. Дехто говорить, що основною причиною загибелі Скотта і його товаришів був моральний упадок від того, що вони прийшли на Південний полюс не першими.
У Норвегії Амундсену влаштували урочистий прийом як національному героєві.
Першовідкривачі полюсів Землі Руал Амундсен і Роберт Пірі. Між ними - полярний дослідник Ернест Шеклтон
Успіх окрилив Амундсена і він вирішує повторити дрейф Нансена по Льодовитому океані, який відбувся в 1893 році. З цією метою він збудував корабель „Мод” з такою ж яйцеподібною формою корпусу, як у „Фрама”, водотоннажністю 292 т.
Влітку 1918 року судно „Мод” вирушило із Норвегії на північний схід. Просуваючись вздовж узбережжя, дійшло то Таймиру, де його застала зима. В 1919 році Амундсен попрямував далі на схід вздовж північних берегів Сибіру. Але плавання тривало недовго – судно застрягло в льодах і зупинилося на другу зимівлю. На Аляску „Мод” прибуло влітку 1920 р. Відремонтувавши судно, Амундсен мав намір іти в Арктичний басейн, щоб вмерзнувши в кригу, повторити дрейф Нансена. Він розраховував, що його корабель віднесе з льодами на Північний полюс. Проте важка крига притиснула „Мод” до берега, і судно втретє зазимувало біля берегів Чукотки.
Навесні корабель прийшов на Аляску, а влітку 1922 р. під командуванням Вістінга знову вирушив у Північний Льодовитий океан. Вмерзнувши в кригу на схід від о.Врангеля “Мод” дрейфувала з 1922 по 1925 рр. Свердруп і геофізик Мальмгрен безперервно вели наукові спостереження. Але Амундсена на судні не було. Захопившись ідеєю полярних досліджень за допомогою літака, він залишив “Мод” і повернувся на батьківщину.
Тут Амундсен навчився керувати літаком і склав екзамен на звання цивільного льотчика.
У 1925 році Амундсен з п’ятьма супутниками на двох літаках вирушив в політ з Шпіцбергену на полюс, але не досяг його. Тільки дивом вдалося всім учасникам цього сміливого польоту на одному з гідропланів повернутися назад. Другий літак роздушили льоди під час вимушеної посадки через несправність мотора. А наступного року Амундсен пролетів над полюсом на дирижаблі “Норвегія”.
Дирижабль "Норвегія"
Руаль Амундсен загинув у 1928 році при врятуванні італійської експедиції, яка відправилась до Північного полюса на дирижаблі “Італія”. Мандрівнику було 56 років.
На честь Амундсена названа затока в Північному Льодовитому океані, море біля берегів Антарктиди, гора у східній частині Південного материка, полярна станція Амундсен-Скотт в Антарктиді.
Перу Амундсена належать численні твори, зокрема “До Північного магнітного полюса і через північно-західний прохід”, “Завоювання Південного полюса норвезькою експедицією на “Фрамі”, “На кораблі “Мод”, “Моє життя”, “Експедиція вздовж північного узбережжя Азії”.