Історико-географічне джерелознавство
При вивченні історії української географії слід брати до уваги наукові джерела, створені вченими суміжних наук - економічної, історичної, демографічної, етнографічної, соціологічної, політологічної та ін.
Особливий інтерес представляють економічні та історичні джерела. Прикладом перших можуть бути ті ж таки праці В. Садовського, написані на грані економічної географії і регіональної економіки (наприклад, “Нарис економіки українських земель”) чи проф. В.Тимошенка - “Вчення про світове господарство” (1923 p.). Прикладом історичних джерел є праці проф. М.Грушевського, М.Кордуби, І, Крип'якевича, С.Томашівського з історії України, де в багатьох випадках характеризуються джерела минулих століть, які містять крім історичної також географічну інформацію. Незамінними джерелами з історії середньовічної української географії є літописи - “Повість временних літ”, “Галицько-Волинський літопис” та ін. Нерідко трапляються випадки, коли вчений мав одну фахову освіту, а проявив себе на ниві іншої. Класичним прикладом є Павло Чубинський - юрист за освітою. Але, пов'язавши свою долю з Російським Географічним Товариством і будучи одним з організаторів його Південно-Західного відділу, вчений видав сім томів “Записок Південно-Західного відділу Географічного товариства”, в яких представив карти розміщення українців, поляків і євреїв у підросійській Україні. Сьомий том його “Записок” - це неоціненне демо- і етнографічне джерело для пізнання історії української антропогеографії.
Джерельна база української антропогеографії Галичини у 20-30-х роках XX ст. представлена багатьма працями демографів, етнографів, статистиків, істориків тощо. Крім вже названого В. Садовського, слід згадати Тиміша Олесіюка (сам волинянин), який написав серію демографічних праць, Іоанікія Шимоновича (“Галичина: економіко-географічний нарис”, “Зелений клин”, “Бессарабія”), Романа Зубика та ін.
Суспільно-географічна тематика є у працях істориків М.Кордуби, І.Крип'якевича, історика і політолога В.Кучабського.
Нарешті, велику групу джерел до історії суспільної географії становлять т.зв. “інші” джерела. Це, у першу чергу, мемуари і спогади вчених чи їх знайомих і родичів про розвиток ними (вченими) науки, про наукову ситуацію та стосунки між науковцями в той чи інший періоди їхньої біографії. Прикладом може бути книга В.Кубійовича “Мені 85”, у якій автор розглядає свою наукову творчість через призму прожитих літ, розповідає про свою участь у міжнародних географічних форумах, знайомство та спілкування з відомими географами Європи (Ї.Кралем, Л.Савіцьким, Й.Цвіїчем, А.Пенком, Ю.Вонсовичем та ін.), про розвиток польської географії у міжвоєнний період, історію підготовки і видання “Атласу України”, “Географії українських і сумежних земель” тощо.Неоціненне значення як джерел до історії науки має епістолярна спадщина вчених-географів. Як правило, вона розкидана по світу між адресатами чи їх родичами, а тому є вона дуже спорадична. Проте якась частина її зберігається в архівах. Так, наприклад, листи В.Кубійовича знаходяться у Державному архіві Канади в м.Оттаві, частково в архіві НТШ у Сарселі (біля Парижа). Його листи 30-х років до НТШ у Львові зберігаються в Державному Історичному архіві у Львові (тут є важлива інформація про підготовку “Атласа України”, виставки карт атласу), в архіві Д.Донцова у Варшаві, архіві А.Шептицького, у Науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України у Львові. Листи С.Рудницького, які частково розкривають процеси створення Інституту географії і картографії у Харкові, а також творчу лабораторію вченого, опубліковані д-ром М.Мушинкою у книзі “Листи Степана Рудницького до сестри Софії та Станіслава Дністрянських (1926-1932 рр.).- Едмонтон: Вид-во КІУС, 1991.
Дуже часто архіви містять незавершені праці вчених або рукописи праць, що були видані чи з певних причин не побачили світу. Зокрема, у тому ж Львівському Історичному архіві знаходиться майже весь рукопис з редакторською правкою другого тому “Географії українських і сумежних земель” В.Кубійовича, що не був опублікований внаслідок окупації Західної України більшовиками у 1939 p.
До “інших” джерел з історії географії і особливо історичної географії належать художні твори минулих століть, у яких зроблені описи природи, населення, поселень, господарства. Такими творами, зокрема, є поема польського та українського поета Себастьяна Кльоновича “Роксоланія”. Окрім опису клімату, рослинного і тваринного світу території України, автор подає поетичні характеристики багатьох українських міст: Львова, Києва, Луцька, Перемишля, Дрогобича, Буська, Сокаля та ін. Навіть “Слово о полку Ігоревім” містить велику історико-географічну інформацію, наприклад, про географічний кругозір тодішнього письменника (автора твору), про що недавно розповіла у своїй монографії “Студії над “Словом о полку Ігоревім”” львівська поетеса Ірина Калинець. Прикладів можна набрати більше. Наведена класифікація джерельної бази історико-географічного дослідження, зокрема дослідження галицької антропогеографії у міжвоєнний період (20-30-ті роки XX ст.) є, по суті, першою в нашій науці. З часом вона може бути удосконалена. Не виключені й інші підходи, наприклад, класифікації за місцем зберіганням писемних джерел (архіви, бібліотеки, приватні колекції), за характером інформації, що містяться в джерелах, за можливим способом використання цієї інформації, за окремими науковими дисциплінами тощо. Розроблення справді наукової, тобто об'єктивної і комплексної класифікації джерельної бази і ширше - наукового джерелознавства української історії географії ще попереду.