Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області

У другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття система транзитної торгівлі дещо змінилась. Хоча її стратегічний напрям зі сходу на захід невдовзі після татарського погрому й відновився, але визначальним уже не був: на Волині його перетинав новий напрям – з Балтійського до Чорного моря, що ставило регіон у вигідніше порівняно з іншими територіями, становище. Цим і можна пояснити той факт, що з трьох західноруських міст, які мали складське право в середині ХІV століття, два, а саме Володимир і Луцьк знаходились у Центральній Волині. Можливо, це пояснюється й тим, що в Луцьку і Володимирі були спеціально обладнані річкові пристані на Стиру і Лузі, сліди яких помітні ще й нині [2].

Ще один відомий торговий шлях, через який потрапляли на Волинь товари, пролягав через Галичину. З першої половини ХІІ століття є документальна звістка про торгівельний рух між Галичем та Чорноморським побережжям. В документальних джерелах зустрічаємо також відомості про торгівельний маршрут з Кам’янця-Подільського (через місто проходив волосько-турецький та волосько-чорноморський транзит) на Кременець, який відомий з ХVІ століття, але міг існувати і раніше. З джерел за 1573 року дізнаємось про безмитне перевезення купцями-вірменами з Кам’янця-Подільського „московських товарів” через Волинь за охоронним листом Київського Воєводи князя Острозького. Цей шлях, на думку деяких дослідників, пролягав через погоринське місто Дубно. Відомо, що транзитні купці в цьому місті звільнились від податків. Про це свідчить один з документів, в якому згадується купець з Кафи Іване Ормянин, що їхав з Кам’янець-Подільського, і якого на шляху з Дубно до Луцька пограбували в с. Дорогостаї. Через Кременець, отже, потрапляв на Волинь товар з Волощини – татарський та грецький (шлях на Хотин, Сучаву, Яси).

Рис. 1. Шляхи і митниці Володимирського повіту Волинського воєводства XVI-середини XVIІ століття

Про жваву торгівлю, яку вели міста Прусії і місто Торунь на Волині, свідчить Універсал Казимира ІІІ на право вільного проїзду купців з Прусії і Томуня до Володимира через землі Галицької Русі.

Існували також так звані “чумацькі шляхи”. Так, наприклад, луцькі міщани займалися чумацьким промислом. Сіль постачали з Криму шляхами – водними (Дніпро, Прип’ять, Стир) і сухопутними (Через Брацлав – Вінницю – Острог – Дубно).

Як внутрішня, так і зовнішня торгівля на Волині у XIV – XVII столітті підлягала регламентації, на її розвиток значний вплив справила митна система. Прагнучи збільшити прибутки, магнати і шляхта влаштовували пункти стягнення мита. У 1536 році у Ковелі по вулиці Володимирській була встановлена митна контора для збору соляного мита. Про це свідчить лист від 18 жовтня 1536 року, в якому Сигізмунд І звертається до Володимирського старости князя Федора Сангушка з розпорядженням простежити за порядком зборів соляного мита на Волині і перевезенням солі з Дрогобича, Долини і Коломиї усталеними дорогами зі сплатою мита на Володимирській, Луцькій і Кременецькій митницях [3].

Слідкуючи за порядком діяльності митних комор, 25 серпня 1537 р. у Львові Сигізмунд І готує новий лист. У ньому звертається до Кременецького старости Дахна Вагилевича з розпорядженням не втручатися у збір мит у Волинських маєтках князя Василя Сангушка, а також врегулювати термін торгів у м. Мельничці для уникнення їх співпадіння з торгами у м. Ковелі, який належав Сангушкам. Торговці сіллю повинні були платити мито по 15 грошів за місце. За сіллю у напрямку на прикарпатські солеварні через Волинь тягнулись купецькі вози з Литви, частково, з Наддніпрянщини, взамін везучи різноманітні товари. На знак сплати мита на спаковані товари ставилась ціха (тавро).

До важливих товарів експорту з Волині водним шляхом по Віслі і Бугу до Гданська належали лісові. Вроцлавські митні книги відкривають прізвища феодалів – експортерів лісових товарів з Ковельщини: королева Бона, князь А.М.Курбський, ковельський староста Франц Хвальчевський та інші. У ХVІІ ст. Волинські ліси були спустошені.Важливим товаром у цей час було збіжжя, головним чином жито. Зерно з Волині вивозилось на Наддніпрянщину, Польщу і через Гданськ у Західну Європу. Транзитним пунктом торгівлі на Волині був Володимир. Звідси купці перепродували товари у Росію, Білорусію і на захід: до Польщі, Німеччини та інших країн. Найбільше товарів перевозили взимку, найменше – навесні і восени під час бездоріжжя. У Ковель на ярмарки звозили продукцію зі Львова, Бродів, Соколя, Збаража, Тернополя, Києва, Канева, Черкас, Прилук, Чернігова, Ніжина [2].

Одна з головних доріг минувшини, як відомо із варягів у греки. Окремі її ділянки й досі збереглися і навіть перетинаються вже з іншою, сучасною, яка веде із Луцька у Любешів. Були на Волині і поштові дороги. Так, 317 років тому вперше таким трактом повезли пошту з Луцька до польського Замостя, і проходив він значно південніше сьогоднішньої дороги Луцьк - Володимир-Волинський. Коли Волинь перебувала у складі Російської імперії, то багато поштових доріг визначалися простим наказом директора малоросійської пошти.