Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області

Дорожня мережа у стародавні часи формувалась під впливом торгівлі. Існували так звані торгівельні шляхи. Так у ХІ – ХІІ столітті з країн романського світу на Волинь потрапляла зброя, засвідчена знахідками романських мечів у Белзі, Городищі біля Шепетівки, Сонсядці та ін. Особливо жваву торгівлю Волинь вела з країнами Балтії. Важливим осередком міжнародного значення на північному заході Волинської землі був Дорогичин. Товари надходили з Києва по Прип’яті, а потім їх транспортували по суші і водою по Західному Бугу. Привезені в Дорогичин, вони розкуповувались іншими купцями, які везли їх для продажу в західні землі.

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію області торгівельних шляхів міжнародного значення. Один з них пролягав з Києва і по території Волині – через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк, Володимир – у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів цей шлях був одним з головних, що пов’язували Схід і Захід. У Х – ХІ столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина, Бегені, Городища. В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні злитки. Зрозуміло, що міста, які знаходились на цьому шляху, з часом самі стали осередками міжнародної торгівлі. Другий шлях проходив по Західному Бугу, а на півдні по Дністру. На північних рубежах Волинської землі від нього відгалужувався шлях, який тягнувся по Прип’яті до Дніпра. Третій, водний шлях прямував по Дністру і Прип’яті, в околицях Берестя волоком з’єднувався із Західним Бугом, йшов по Віслі, а ще далі – в Гданськ, який був пов’язаний з усіма портами північного узбережжя Європи [3].

Названі торгові шляхи активно функціонували до татаро-монгольського нашестя на Русь. Проте внутрішні шляхи регіону зазнали незначних ушкоджень і в постмонгольському часі швидко відновились, про це свідчить велика кількість ремісничих виробів, знайдених у шарах похованих ґрунтів другої половини ХІІІ століття на території таких міст, як Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль. Перелік іноземних купців, які проживали в 1289 році у Володимирі-Волинському (німці, сурожці, новгородці), вказує на напрями волинської торгівлі – Центральна Європа, Крим, Північно-Західна Русь. Досить жвавою була торгівля з Прибалтикою, свідченням чого є, наприклад, продаж хліба ятвягам, про що повідомляє Галицько-Волинський літопис 1279 р.

Про існування торгових зв’язків між Західною Волинню і Центральною Європою свідчить знахідка на території Луцька скарбу, до складу якого входило 150 срібних чеських грошів ХІІІ – ХІV століття. Інший скарб, що складався із 42 монет, знайдений в с.Соснина Іваничівського району Волинської області (рис. 1).

Для вивчення торгових шляхів, які проходили через територію Волинської землі в другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття, можна використати документ, датований 1545 роком „Вирок урядових ревізорів у справі за скаргою луцьких міщан на шляхту Луцького і Володимирського повітів про незаконне стягнення мита з купецтва в шляхетських маєтках і з переліком новостворених і усталених здавна митниць”. У документі є вставка, переписана з більш раннього акта, з якого довідуємось, що на захід від Луцька мита збирались у Шепоті, Володимирі та Хотечові; на схід – Жукові, Рівному, Горбкові, Корці. Цими пунктами позначався волинський відрізок європейського торгового шляху. Крім того, торговий шлях пролягав у південно-західному напрямку – на Львів, і на цьому відрізку митні пункти були в Гіркій Полонці, Несвічі і Пустомитах, а також у південно-східному – через Красне та Остріг. Відомості про торговий шлях з Володимира на Торунь містяться в документі, датованому 1349 роком „ Витяг з переліку митних зборів...”, згідно з яким цей шлях проходив через Городило, річку Вепр, Холм і Люблін. У середині ХІV століття в Холмі функціонувала митниця. З Томуня у Володимир везли тканину та шкіру, а також переганяли худобу, натомість з Володимира експортували віск, шовк, хутро та спеції [2].

Велику роль відіграв давній добре відомий шлях з Чорноморської Кафи через Перекопські ворота та Таванський перевіз, а відтак степом на Київ. Таким чином в місто потрапляло багато шовкових тканин, які транзитні купці перевозили далі. Товари з Азії, Персії, потрапляли і на Волинь. Відомо, що київські купці часто торгували на Волині хутром. Привозились речі через здавна відомий магістральний шлях „гостинець” із сходу, з Києва на Волинь (через Корець, Доброгуж, Жуків, Олику і далі на Луцьк).Територія нинішньої Рівненщини завдяки вигідному географічному розташуванню була тим місцем, де перехрещувалось багато торгівельних шляхів, через які сюди могли потрапити імпортні речі з країн Сходу та Заходу. Один з них, яким без посередництва Києва провозився через територію нинішньої Рівненщини „східний товар” – „шлях з Турок до Москви”, що проходив, зокрема через митну комору погоринського м. Дубровиці. В деяких документах на шляху до Москви згадується також м.Корець. Зокрема, купці з Молдавії, що торгували дорогоцінним камінням, перлами та металевими виробами і іншими товарами, їздили в Москву через Брацлав, Вінницю, Корець, Дубровицю. З Москви, головним чином, вивозились дорогоцінні хутра соболів, горностаїв, куниць, темно-бурих та сріблястих лисиць. Є досить часті документальні згадки про полотно „московське”. Як свідчить митний Статут, що діяв на Волині в кінці 60-х – на початку 70-х років ХVI століття, оподатковувалась кожна тисяча лотків полотна московського.