Краєзнавчі студії Юзефа Крашевського
Як свідчить сучасник, квартира була досить просторою. Всю ширину будинка займав великий салон, стіни якого були увішані художніми полотнами відомих майстрів пензля, серед них були пейзажі господаря оселі. Тут же містився салонний орган. Із салону був вихід до спальні та до робочого кабінету письменника. У кабінеті вздовж стін містилися бібліотечні шафи. На стелажах – численні рукописи, теки, в яких було систематизовано матеріалами з історії мистецтва, над шафами – олійні пейзажі, виконані Крашевським. На стелажах містилися різноманітні викопні й археологічні рештки, старожитності, зброя, військове спорядження минулих часів. Посередині кімнати стояв покритий гобеленом довгий стіл, за яким працював письменник. Тут лежали його рукописи, довідкова література та енциклопедичні видання. Літературною роботою Крашевський, як правило, займався вдосвіта. До обіду він їздив у справах або приймав відвідувачів. Після обіду письменник знову декілька годин присвячував літературній роботі або цікавився театральними справами, часто брав безпосередню участь у репетиціях місцевої трупи. Двері будинку Крашевських завжди були відчинені для гостей. Рідко коли вечірні години обходилися без вернісажу. Сам господар чудово грав на органі. Гості читали вірші. Часто ставилися п’єси. Винятком була лише субота. Цей день Крашевський повністю присвячував сім’ї. Серед відвідувачів гостинної оселі Крашевських були й відомі музиканти, що приїздили на гастролі до Житомира.
В одному з листів письменник розповідає про те, що у березні 1857 року в Житомирі три тижні перебував відомий скрипаль Аполлінарій Контський. Окрім публічних концертів, він грав у будинку Крашевського разом із письменником та піаністом Едвардом Боуденсом. Він же дав благодійний концерт на користь бідних гімназистів (це певно була ініціатива Крашевського!). Бував тут також видатний композитор та скрипаль зі світовим ім’ям Юзеф Венявський. Будинок на Любарській давно збиралися знести, але за збігом щасливих обставин він вцілів. Справа в тому, що в цьому будинку на початку ХХ століття збиралися місцеві партійці, і він охороняється меморіальною дошкою, відповідно, й законом. Декілька років тому члени Польського наукового товариства встановили на цьому будинку меморіальну дошку Ю. Крашевському.
З ім’ям Ю. І. Крашевського пов’язано розгортання краєзнавчої діяльності на Волині в середині ХІХ століття. За розпорядженням Волинського губернатора М. П. Синельникова саме Крашевському, як голові Волинського губернського статистичного комітету було доручено зробити опис пам’яток історії та культури краю. Подолавши за чотири тижні 450 верст, Ю. Крашевський власноручно зробив замальовки багатьох архітектурних пам’яток Волині [4]. Альбоми з малюнками Ю. Крашевського знаходяться у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. У волинському краєзнавстві Ю. І. Крашевський залишив яскравий слід. “Багато фактів я брав безпосередньо з життя, – згадував Ю. І. Крашевський. – Протягом двадцяти років постійно роз’їжджав, спілкувався з народом, слухав, спостерігав…”. Особливо захоплювався він Волинню: “Що ж за поетичний край! Скільки думок тут можна зібрати, скільки причин до роздумів. Руїни палаців, цвинтарі, легенди… і такі прекрасні краєвиди”.
У багатьох творах Ю. І. Крашевського присутня волинська тематика. Особливо багатий краєзнавчий матеріал містять його праці “Спогади Полісся, Волині і Литви” (1840) та “Волинські вечори” (1859), видані польською мовою [5].
Ось з якою майстерністю описує Ю. Крашевський у нарисі «Волинські вечори» губернський центр і побут житомирян: «Місто займає величезний обшир, що закінчується на всі боки не передмістями, а сільськими фільварками, хатами, розсипаними по гаях, будиночками в садах, тим, що колись становило саме місто. Його оточують такі володіння колишніх міщан, в яких ще не зустрінемо вілл на кшталт заграничних, зате є особняки і просторі халупи. Велика кількість дерев і зелені надають цим околицям веселого вигляду. Місто віддалене від крайніх повітів губернії, з ним важко підтримувати зв’язок…» [6].Своїм внутрішнім зором автор охоплює мешканців міста, прагне збагнути їхні звичаї, їхні можливості. Окремі з них побіжно фіксуються в описах: бідні прачки, власники крамниць, стражник, що пильнує горілку, хлопак з вудкою, пани на околичній вулиці, бідні канцеляристи, яких більше, ніж «доморослих левів». Згадуються російські купці, що осіли тут, розкольники-старообрядці з глибин Росії, що знайшли тут вільне дотримання обряду. Об’єктив письменника вихоплює постать сивого старця з бородою – це купець Хаботін розмовляє з будівельниками церкви. Цей російський купець подав «невиданий доказ старанності». Яка висока похвала. Того, хто опікувався школами, театром у місті!
Письменникові-гуманісту до душі порядність, непоказність, правдива побожність, взірцеві, як для міста, звичаї, зокрема: милуватися тишею, жити, як на селі добрі сусіди, підтримувати позитивний дух віри. У людських стосунках бачить більше цнот і добрих намірів, більше приязні, ніж нехоті, зла. Прагне оцінити людей, «гурт яких якщо не є ще товариством, вихованим по-європейськи», але має всі задатки вишуканого товариства, щирої громади. Бачить і людські, і міські слабини і вади: суєта, інертність, лінивство, самолюбство чиновників; театральна публіка нагадує натовп, у якого, можливо, в глибині і є потяг до чогось кращого, піднесеного; у провінції бракує творів мистецтва, натомість побутує захоплення холодною фотографією, що не передає духу; містечко маломузичне, і виховання смаків потребує часу; театр чудовий, але немає приміщення для шкіл, а гімназія займає єврейський дім, досить невигідний і непристосований. Нагальною потребою стає і порядна книгарня. (Одна є, та книжки дорогі, засиджені мухами, ціни фантастичні, більші, ніж у Луцьку, Дубні, Львові). А газети і книги є «найкращим термометром руху і праці! Немає місця, де б ми могли зустрітися і побачитися інколи, і порахувати всіх, і усміхнутися собі або з себе віддалік».