Формування державності у східних слов‘ян.Зміст

Під час Великого пере­селення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегро­вано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох су­часних народів. Українці не виняток у цьому процесі. Вони — прямі етно-культурні спадкоємці склавинів ї частково антів.

СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК СХІДНИХ СЛОВ'ЯН.

Доба VI—IX ст. в історії східного слов'янства характеризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням, появою та становленням тих факторів суспільного життя, що спри­яли у IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Схід­ної Європи.

Система господарювання схід­них слов'ян базувалася головним чином на землеробстві, допо­міжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промис­ли. Протягом VII—IX ст. значно удосконалюється техніка земле­робства. Саме на цей час припадають поява і поширення заліз­них наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Роз­ширюється асортимент вирощуваних злаків, починають активно культивуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні зна­хідки зерен ярих та озимих культур свідчать про застосування двопільної системи землеробства.

Підвищення продуктивності праці й зростання виробництва додаткового, продукту сприяли кардинальним змінам у соціаль­ній сфері. Земля, насамперед орні ділянки, і результати праці на ній все частіше почали переходити у власність окремих сімей, які ставали своєрідними господарськими одиницями суспільства. Поступово розгортається процес розпаду родових патріархаль­них зв'язків і відбувається перехід до сусідської територіальної общини.

Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному розшару­ванню, розкладу родово-общинного ладу, формуванню феодаль­ної системи. Військова та племінна знать дедалі більше концен-'Фуєусвоїх руках гроші, цінності, багатства, використовує пра-ию рабів та збіднілих общинників (смердів). На цьому грунті спочатку зароджується, а потім поглиблюється класова диференціація — землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються на феодально залежне населен­ня, що створює передумови для активного державотворчого про­цесу.

У IV—VII ст. у східнослов'янських племен значного поши­рення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторіз­не, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що визначали рівень розвит­ку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер — землеробства та військової справи.

На цьому етапі металургія відокремлюється від ковальства, помітно розширюється асортимент залізних виробів (понад 30 назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищу­ється.

Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиб­лення суспільного поділу праці, обміну як між общинами, так і в середині общин, що сприяло активізації торгівлі та виник­ненню і зростанню кількості постійних поселень, у яких від­бувався міжобщинний обмін, — "градів".

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зарод­ження товарного виробництва у VIII—Х ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої тор­гівлі, особливо жвавими були торговельні зв'язки з Великою Мо­равією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Роз­ширення торгівлі, з одного боку, — збагачувало слов'янську ро­доплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства, з іншо­го, — надзвичайно гостро ставило питання про захист важливих торговельних шляхів та створення власної державності. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу, ніби "зшиваючи" в одне ціле строкаті клаптики земель слов'янських сусідських територіальних общин.

2. Племінні союзи та союзи союзів у східних слов'ян. Антська держава.Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських пле­мен — дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родопле­мінного ладу і появою класів у VIII—IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому грунті і виникають державні утворення — племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літопи­сець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньо-державного осередка у дніпровських слов'ян з єдиновладним пра­вителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і за­рубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка "Бертинські аннали" повідомляє про послів "народу Рос", які у 839 p. прибули до імператора франків Людовика Благочес­тивого у Інгельгейм.