Економічне становище на українських землях під час козацької доби

Студентки 1 курсу

м.Київ 1999

План:

Фінанси.

Промисли та торгівля.

- 2 -

Фінанси.

Фінанси України-Гетьманщини в XVII ст. були неподільно зв’язані з господарством гетьмана і мали натуральний характер. В основі державного господарства лежали реквізовані в польської шляхти землі, які стали власністю Війська Запорозького – давні “королівщини”, що служили на утримання державних установ та урядовців. З цього фонду приділяли рангові землі старшині і урядовцям, але якщо вони втрачали свої посади, то ці землі мусили повернути скарбниці. Завдяки ж щедрості гетьманів ці землі мусили часто перетворюватися на власні, і скарбниця їх втрачала.

Постійні прибутки йшли від податків. За податковою системою Гетьманщини оподатковувалась найбільш незаможна людність – селяни та міщани, а козаки та монастирі податків не платили. Селяни платили різні податки, в тому числі так звані “стації”, при чому вносили їх частину продуктами, частину грошима. “Стації” йшли на утримання війська і розмір їх залежав від місцевих умов. Не було й певної одиниці оподаткування: в одних місцевостях брали податки від землі, в інших – від кількості худоби. На користь гетьманської адміністрації йшли: “показанщина” (податок на виробництво горілки), тютюнова десятина, мито від продажу горілки - ця остання стаття прибутку була дуже велика. Великі прибутки давало мито від продажу дьогтю, тютюну, від зборів з млинів.

До державної скарбниці йшли податки від вивозу та довозу товарів (за вивіз – “евекта”, за довіз – “індукта”). Податки час від часу зростали: року 1714 введено новий податок – “головщину” – не з вартості товару, а з “голови” власника та наймитів, що везли товар.

Податки часто здавали на “викуп” в оренду окремим особам або організаціям. Орендарі звичайно збирали з населення більші суми, ніж треба було здавати до скарбниці. Особливо поширились оренди за Самойловича.

Державний скарб не був відмежований від приватного скарбу гетьмана. 1687 року, коли арештовано і заслано гетьмана Самойловича, сконфісковано скарбницю, в якій нерозділені власні кошти гетьмана та держави. Половину їх узяла Москва, а половина залишилася Мазепі і він широко використовував ці скарби.

За гетьмування Брюховецького зроблено першу спробу відокремити державні фінанси від приватних гетьмана: встановлено посаду генерального підскарбія - керівника державних фінансів. Але ця посада зникла разом з Брюховецьким і відродилася тільки 1728 року.

За Мазепи державний та приватний фонд повністю об’єднано. Тяжко відшукати чіткіше виявлений приклад цієї неподільности, ніж

- 3 -

події після смерті гетьмана Мазепи. Спеціальна комісія, покликана Карлом XII, розглянула питання – кому належить спадщина гетьмана: його небожеві, Андрієві Войнаровському – себто, чи є вона приватною власністю гетьмана – чи Війську Запорозькому – себто Українській державі. Комісія вирішила питання на користь Войнаровського.

Це рішення – несправедливе в своїй основі – поставило під удар всю справу Мазепинської еміграції. Пилип Орлик, обраний на гетьмана, ввесь час витрачав на державні справи свої власні гроші.