Doctor in the house by R. Gordon (an extract)

“Одна річ, як швидко” – Бенскіл пробубнив нервово. “Як крапля”, - Сказав Грінздік.

Одна хвилина до 12 години.

В кімнаті воцарила сташенна тиша і нерухомість, як невикористана бомба. Годинник пробив 12, мої долоні були мокрі як губка. Хтось кашлянув і я очікували, що вікна пошкляться. Повільними, маленькими кроками, які було чути перед тим як вони з’явились, секретар і швейцар повільно опускалися з сходів.

Вони зайняли свої місця: шкіряна книжка була відкрита. Старший швейцар казав вголос “Номер двісті дев’ять”, він почав.

Номер 37. Номер 150.Напруження в кімнаті стало просто нестерпним. Номери називалися не по порядку, і кандидати напружено слухали свої номери при голосній розмові і скрипінні підлоги асамблеї.

“Номер 161” – закінчував швейцар.

“Номер 302, номер 306”.

Грім злук ударив сильно кулаком мене у ребро.

“Іди” – сказав він. “Це ти”.

Я вискочив, ішов на перед загального натовпу. Мій пульс бився у вухах. Моє обличчя горіло полум’ям і я відчув, що мій шлунок зараз раптом вискочить з мого тіла.

Я зупинився в широкій черзі між сходами. Мій розум був порожній, зцепенілий. Я пильно дивився на червону лінію цих чоловіків попереду мене, з цим обводком голубого кольору, на його плащі вивчав це з дурнуватою напруженістю, раптом я знайшов себе в списку секретаря.

“Номер 506?” – секретар прошептав, не підводячи очей. “R. Гордон?”

“Так”, - пробурчав я.

Світ завмер. Рух зупинився, рослини перестали рости, люди були паралізовані, хмари розчинилися в повітрі, шибки дрожали, припливи зникли, сонце зупинилося на небі.

“Здав”, промявлив чоловік.

Темно, наче чоловік закрив все чорним плащем, я спотикався по сходах.

Question:

1.What is this text about?

2.Where did they arrive at noon?

3.What can you say about the hall?

4.Who would descend at midday?

5.What did happen in one minute to twelve?