Олімпійські ігри – історія та сьогодення
Не лунав стукіт копит і гуркіт колісниць на сусідньому іподромі. Не тренувалися атлети на просторій площі гімнасії та в монументальному будинку палестри. Не лунали голоси в леонідайоні — готелі для почесних гостей.
Зате під час Олімпійських ігор усе навколо оживало, ки¬піло життя. Прибували десятки тисяч атлетів і гостей, вщерть заповнювалися грандіозні на ті часи спортивні споруди, які за своєю суттю мало чим відрізнялися від сучасних спортивних комплексів. На Олімпіадах виявляли лише переможця в окре¬мих видах змагань — олімпіоника. Але в основному збиралися для того, щоб узяти участь в обрядовому святі, присвяченому Зевсу.
До 776 р. до н. є. усі держави, розташовані на Пелопон¬неському півострові, почали брати участь в Олімпіадах і саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.Офіційно свято тривало п'ять днів. Напередодні урочис¬того відкриття Олімпійських ігор на березі ріки Алфей побли¬зу стадіону розкидали намети. Сюди, крім численних шанува¬льників спорту, прямували торговці різними товарами і влас¬ники розважальних закладів. Так, ще в давні часи, в організа-ційну підготовку Ігор втягувалися різні соціальні прошарки населення Греції.
Олімпійські ігри зі зростанням їхньої популярності впли¬вали на центр Олімпії — Альтис. Більше 11 століть в Олімпії проводилися ігри, у яких брали участь жителі всієї країни. Подібні ж ігри відбувалися також в інших центрах країни, але жодні з них не могли зрівнятися з Олімпійськими.
У грецькій міфології вважалося, що всі мистецтва в лю¬дей від Прометея. У міфології Прометей був протипоставлений Зевсу, займав позицію мученика, який пожертвував собою заради людей. Підступний і жорстокий Зевс діяв проти супер¬ника, використовуючи грубе насильство. Одна з найкрасиві¬ших легенд минулого оповідає про богоборця і захисника людей Прометея. Прометей, благодійник людей, дарував люд¬ству незалежність від природи. Він викрав вогонь з Олімпу, приніс його в очереті й навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс звелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, яка щодня виростала знову. Прометей був врятований Гераклом. Греки вміли любити своїх богів, вони хотіли висловити свою вдяч¬ність цьому титанові, тому культ Прометея втілився в одному з видів Олімпійських ігор — змаганні бігунів з палаючими смолоскипами.
Фігура цього титана залишається і сьогодні одним із найяскравіших образів у грецькій міфології. Вираз «вогонь Прометея» означає прагнення до високих цілей у боротьбі зі злом. Хіба не той самий зміст вкладали і древні, коли близько трьох тисячоріч тому запалювали Олімпійський вогонь у гаю Альтиса?
Під час літнього сонцестояння учасники змагань і орга¬нізатори, прочани і вболівальники віддавали почесті богам, запалюючи вогонь на вівтарях Олімпії. Переможець змагань із бігу удостоювався почесті запалити вогонь для жертвоприне¬сення. Блиск цього вогню припиняв на час війни, приводив до згоди ворогуючі сторони, суперництво віталося тільки на бі¬гових доріжках. От чому потім була відновлена традиція за¬палювання вогню, а пізніше і доставки його до місця прове¬дення змагань. Церемонія запалювання вогню, який проно¬ситься не тільки через країни, але й континенти — особливий олімпійський ритуал.
Вперше Олімпійське полум'я спалахнуло в перший день ігор на стадіоні Амстердама в 1928 р. Однак не залишилося жодних свідчень, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії. Початок смолоскиповим еста¬фетам, що приносили вогонь з Олімпії у міста проведення Олімпіад, було покладено в 1936 р. Біг факелоносців — один із найбільш урочистих моментів Ігор. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що подолав потім 3075-кіломе-тровий шлях дорогами Греції, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини й Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож.
В епоху Ренесансу, коли знову виник інтерес до мистец¬тва Давньої Греції, згадали і про Олімпійські ігри. На початку XIX ст. спорт у Європі одержав загальне визнання, тому при¬родно, що виникло прагнення організувати щось подібне й грандіозне, де спортсмени з різних країн світу могли б показу¬вати високі результати. Передісторією, своєрідним поштовхом до цього стало проведення локальних ігор у Греції (1859, 1870, 1875, 1879 pp.). В організації міжнародного Олімпійського руху активну участь брав французький суспільний діяч, педа¬гог та історик П'єр де Кубертен. Наприкінці XVIII ст. зростан¬ня економіко-культурного спілкування між державами було настільки високим, що заклик П'єра де Кубертена «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олім¬пійські ігри!» знайшов належний відгук у багатьох країнах.