Розвиток спритності

- швидкісна напруженість. В основі швидкісної напруженості лежить недостатня швидкість переходу м’яза з напруженого стану в розслаблений. Це одна з основних причин, що чинить опір збільшенню максимальної швидкості рухів, через зменшення їх амплітуди. Боротьба із швидкісною напруженістю ведеться шляхом підвищення швидкості переходу м’язів у стан розслаблення після швидкого скорочення. Для цього використовують вправи, що вимагають швидкого чергування напруження і розслаблення, а саме: стрибки, метання, ловлення і кидки набивних м’ячів, ривок і поштовх штанги при умові технічного їх виконання і т. п.;

- координаційна напруженість. Розрізняють загальну і окрему координаційну напруженість. Загальна координаційна напруженість властива, як правило, людям, які не займаються фізичними вправами і проявляється в повсякденних рухах. У таких людей рухи, як правило, скуті, неспритні, їм важко виконувати їх вільно.

У процесі виховання спритності загальна координаційна напруженість поступово долається. Для того щоб швидше позбутися цього стану, використовують спеціальні прийоми, до яких можна віднести:

- усвідомлення учнями необхідності виконувати рухи без зайвого напруження, легко невимушено. Це обумовлено тим, що під час виконання вправ учні звертають увагу переважно на результат, а не на якість виконання рухової дії;

- спеціальні вправи на розслаблення, призначення яких – формувати сприйняття розслаблення стану м’язів і навчати учнів довільно їх розслабляти (наприклад, при виконанні вправ – посміхатися, розмовляти, закрити на мить очі і т. п.). Рекомендують також виконання вправ у стані значної втоми, яка спонукає напруження лише в найбільш потрібні моменти).

Удосконалення здатності підтримувати рівновагу.

Розрізняють статичну рівновагу (тобто рівновага в статичних положеннях, наприклад, стійка на голові) і динамічну рівновагу (рівновага в русі, наприклад, їзда на велосипеді). Виховання здатності до збереження рівноваги здійснюється двома шляхами:

- перший шлях – застосування так званих вправ на рівновагу (рухи та пози, що здійснюються в умовах, ускладнюючих збереження рівноваги). Корисні також дії, що призводять до часткової втрати рівноваги з наступним її відновленням. Одним із показників розвитку рівноваги є швидке її відновлення;- другий шлях базується на відбірковому вдосконаленні аналізаторів (вестибулярного і рухового), які забезпечують збереження рівноваги. Для вдосконалення вестибулярної функції використовують вправи з прямолінійними і кутовими прискореннями.

Зберегти рівновагу значно легше, якщо рухи виконуються технічно правильно.

Для виховання спритності можна використовувати будь-які вправи, за умови, якщо вони містять у собі елементи новизни (подолання більш-менш значних координаційних труднощів). Вправи, що виконуються на рівні навички, не мають значення для виховання спритності. Отже, найвагомішим критерієм при виборі вправ для ефективного впливу на рухово-координаційні здібності є їх новизна і незвичність.

Прагнучи до збільшення арсеналу різноманітних навичок, одночасно не слід забувати про їх вдосконалення. Відомо, що недоліки в техніці виконання вправ у подальшому можуть ускладнювати засвоєння нових рухів. Навіть прості рухи слід виконувати точно і красиво.

Здібність виконувати рухи легко, невимушено, з великою амплітудою в значній мірі залежить від уміння розслабляти м’язи.

Приблизні вправи на розслаблення

1. З різних вихідних положень (стоячи, сидячи, стоячи на колінах, у нахилі вперед) потрушування і покачування розслабленими руками, чергування напруження і розслаблення м’язів рук і плечового поясу. Те саме в русі.

2. З різних вихідних положень (руки вгору, в сторони, вперед) розслаблене опускання рук, послідовне розслаблення м’язів рук і плечового поясу (спочатку розслаблення м’язів кисті, потім передпліч і плечей).

3. З різних вихідних положень (лежачи на спині, на животі, на боці, стоячи на колінах, сидячи) розслаблення м’язів тулуба, чергування напруження і розслаблення м’язів тулуба, поєднання розслаблення м’язів тулуба з напруженням м’язів рук.