Розвиток спритності

Виховання спритності або рухово-координаційних здібностей здійснюється двома основними шляхами.

Перший шлях пов’язаний переважно із систематичним оволодінням новими різноманітними руховими діями. В процесі оволодіння ними можна вирішувати ряд послідовних рухових завдань, пов’язаних з вибірковим удосконаленням здатності точно сприймати свої рухи у просторі і часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження і розслаблення, а також інших координаційних здібностей. Бажано, щоб збагачення новими руховими діями відбувалось безперервно.

Другий шлях виховання рухово-координаційних здібностей характеризується тим, що до вивчених рухових дій висуваються додаткові координаційні вимоги: до точності рухів; до їх взаємної узгодженості; до раптової зміни обставин.

Реалізація цих вимог здійснюється за допомогою різних методичних прийомів, серед яких:

- застосування незвичних вихідних положень (наприклад, стрибок у довжину з місця, стоячи спиною до напрямку стрибка);- дзеркальне виконання вправи (метання м’ячика лівою рукою для правші);

- зміна швидкості або темпу руху (виконання вправи в прискореному темпі);

- зміна способів виконання вправи (стрибки у висоту різними способами);

- вдосконалення вправи додатковими рухами (стрибок в глибину з різним положенням ніг або додатковими поворотами та ін.);

- зміна протидії (опору) під час виконання групових або парних вправ (проведення, наприклад, зустрічей з різними партнерами і т. ін.);

- виконання знайомих рухів у невідомих сполученнях (змагання у виконанні гімнастичної комбінації «з листа»).

Вправи, спрямовані на розвиток спритності, дуже швидко втомлюють. А втома, як відомо, не сприяє чіткості м’язових відчуттів. На уроках фізичної культури вправи на спритність виконують одними з перших і з такими інтервалами відпочинку, які були б достатні для відносно повного відновлення. Крім вищезазначених методичних прийомів, у практиці фізичного виховання розроблені шляхи спрямованого впливу на деякі здібності, що обумовлюють спритність.

Виховання здібності до раціонального м’язового розслаблення

Будь-який рух у певному розумінні є результатом поєднання напруження і розслаблення у м’язах. Розслаблення відповідних м’язів у потрібний момент так само необхідне для успішного виконання руху, як і напруження. Напруження м’язових груп, які при бездоганному виконанні руху повинні бути в даний момент розслаблені, призводять до скутості рухів.

Напруженість, скутість рухів негативно позначається на результатах. У силових вправах, наприклад, непотрібне напруження м’язів-антагоністів зменшує величину сили, яку проявляє спортсмен.

У вправах, які вимагають витривалості, вона призводить до зайвої витрати енергії і сприяє більш швидкій втомі. Особливо шкідлива напруженість при виконанні швидкісних рухів: вона значно знижує максимальну швидкість.

М’язова напруженість може виникати з різних причин і проявлятися у трьох формах:

- тонічна напруженість або гіперміотонія (підвищена напруженість у м’язах в умовах спокою) створює серйозні перешкоди у формуванні досконалої техніки рухових дій, погіршує їх загальну результативність, стримує, зокрема, прояв швидкості і потужності рухів, сприяє втомі. У боротьбі з тонічною напруженістю використовують вправи на розслаблення у вигляді вільних рухів кінцівками та тулубом типу потрушувань, вільних рухів та ін. Вправи такого характеру, окрім свого прямого призначення, сприяють швидкому відновленню після навантаження. Їх широко застосовують в інтервалах відпочинку між повторними спробами, особливо якщо навантаження має характер статичних напружень. Корисні також вправи на розтягування, плавання, масаж та ін.;