Фінансова та грошово-кредитна політика і соціальна сфера

Незабезпечення в Україні та Росії пристойних зарплат, пенсій, інших соціальних виплат та наявність значної заборгованості по них пояснюється не тільки поганим економічним станом, високим рівнем оподаткування доходів фізичних осіб чи недостатніми можливостями бюджетів. Іншим чинником тут є грошово-кредитна політика з її обмеженнями по грошовій масі з метою стримування інфляції.

Антиінфляційна політика являє собою комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. У відповідь на взаємодію факторів інфляції попиту та інфляції витрат сформувались дві основні лінії антиінфляційної політики - дефляційна політика (або регулювання попиту) і політика доходів. Дефляційна політика - це методи обмеження платоспроможного попиту через грошово-кредитний і податковий механізми шляхом зменшення державних витрат, підвищення процентних ставок за кредити, посилення податкового тиску, обмеження грошової маси і т.і. Політика доходів передбачає паралельний контроль. При цьому контролюються зарплата і ціни шляхом їх повного заморожування або встановлення для них меж зростання.

Варіанти антиінфляційної політики вибирались, залежно від пріоритетів. Досвід здійснення дефляційної політики показав, що вона призводить до стримування економічного зростання. Проведення політики доходів характеризується обмеженістю результатів. Коли ж ставилось за мету приборкати інфляцію за будь-яку ціну, паралельно використовувались обидва методи антиінфляційної політики.

Отже, грошово-кредитна політика, як один із чинників обмеження платоспроможного попиту взагалі, відповідно є чинником скорочення споживчого попиту населення. Тому проведення грошово-кредитної політики слід розглядати не тільки в аспекті погіршення якості життя населення через скорочення рівня споживання, а й в аспекті значного падіння обсягів виробництва в Україні та Росії. Адже загальновідомо, що в розвинутих країнах підтримується високий рівень споживання населення, що дає змогу для підтримання високих обсягів виробництва товарів та надання послуг.

Затримка соціальних виплат, що є однією з форм примусового безвідсоткового кредитування економіки і держави за рахунок населення, означає для останнього знецінення цих коштів через інфляцію.

Значний досвід проведення монетарної політики в інших країнах показує, що за відсутності економічного зростання курс на забезпечення якомога нижчого рівня інфляції призводить до підвищення рівня безробіття. Визнаючи це, Центробанк Росії виявив намір вже у 1999 р. розв'язувати задачі зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення відкритого і прихованого безробіття. Статистичні дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття наведені у таблиці 3.1.1 [6, 75].

Таблиця 3.1.1

Дані щодо кількості безробітних та рівня безробіття у РФ та Україні (на кінець року)

Показники1997 р.1998 р.1999 р.

РФ

Кількість безробітних, млн7,88,39,1

Рівень безробіття, %10,811,512,4

Україна

Кількість громадян, зареєстрованих як безробітні, млн1,031,592,06

Рівень безробіття, %2,333,694,30

Як видно з таблиці 3.1.1, безробіття в обох країнах зростає. У Росії кількість безробітних і рівень безробіття визначено за методикою МОП, яка передбачає врахування і так званого прихованого безробіття. Українські дані цього не враховують.