Грошові реформи

Грошові реформи у широкому розумінні в зв’язку з масштабністю і різноплановістю стуктурних змін та інституційних перетворень є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, як правило, кілька років.

За цією ж ознакою (залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи) реформи можна класифікувати так:

1.Становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову всієї системи грошово-валютних і кредитних відносин. Вони були типовими під час переходу від біметалізму до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей за умови створення нових держав, як це мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

2.Часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922 – 1924 роках – це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети “совзнаки” на банкноти “червінці”. Такий підхід прийнятий за зміни влади.

3.Проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко грошова реформа має всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2 –16 вересня 1996 року. Нова незалежна держава потребувала власної національної грошової системи, а глибока інфляція – проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Види грошових реформ залежно від часового лагу здійснення обмінних операцій

Одномоментні грошові Грошові реформи

реформи (строк прове- паралельного типу.

дення обміну старих Протягом певного часу

грошей на нові не в обігу знаходяться дві

перевищує 7–10 днів грошові одиниці

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют: дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція – процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частиною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень, шляхом кредитної рестрикції (підвищення процентної ставки, обмеження кредитування банками), підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов’язкових резервів комерційних банків.

За своїм змістом і наслідками дефляція – протилежність інфляції. Інфляція – це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, є процесом зниження оівня цін. Дефляція може спричинити негативні наслідки – скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростання, збільшення безробіття та інше. У результаті вся економіка може опинитися в стані глибокої депресії.Деномінація – обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних забов’язань тощо. Унаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.